У серці Тернопільщини, серед мальовничих руїн Язловецького замку, ходить легенда про заховану золоту скриню, що нібито приносить смерть кожному, хто намагається її знайти. Історія, вкрита пилом століть, досі тримає в напрузі шукачів пригод і лоскоче уяву місцевих мешканців.
Які таємниці приховує Язловецький замок, розповідає РБК-Україна.
Серед зелених пагорбів Тернопілля, у самому серці старовинного Поділля, розкинулося село Язловець - одне з найдавніших поселень краю. Архівні згадки ведуть його історію ще з XIII-XIV століть, коли регіон переживав непрості часи татарських набігів і політичної нестабільності.
Перші задокументовані згадки про Язловецький замок датуються 1436 роком. Тоді він уже був резиденцією шляхетного роду Бучацьких, проте деякі дослідники вважають, що перші укріплення тут могли з’явитися ще раніше - у вигляді дерев’яного городища.
Пагорб, оточений річкою і стрімкими урвищами, був ідеальним місцем для оборонної споруди, покликаної захищати мешканців та контролювати важливі торгівельні шляхи.
З моменту свого заснування замок неодноразово змінював вигляд. У XV столітті Теодорик Бучацький-Язловецький значно зміцнив оборонні мури та збудував житлові приміщення у готичному стилі. Фортеця набула п’ятикутної форми, з рівчаком на сході та вежею на заході.
Золотий вік Язловець пережив у XVI столітті, коли Юрій Язловецький, гетьман коронний, перетворив її на одну з найкрасивіших і найміцніших твердинь Речі Посполитої. Під його керівництвом замок отримав ренесансне обличчя: з’явилася п’ятиярусна вежа, нові брами, підйомний міст і витончені портали, прикрашені гербом роду.
Пізніше, в XVII столітті, за Станіслава Конєцпольського, збудували так званий нижній замок із бастіонами та казематами. А XVIII століття принесло нову трансформацію - замок частково перетворили на палац у стилі бароко.
Язловецький замок - унікальний приклад поєднання готики, ренесансу та бароко. Початкові грубі стіни з пісковику, стрілчасті арки й масивні башти поступилися витонченим ренесансним деталям, а згодом - бароковим фасадам. Найвражаючішим залишався донжон з товстими стінами, розміщений на південному заході - ідеальний для оборони.
Природна фортифікація була підсилена штучними: рів, мости, курдонер для парадних церемоній. Саме поєднання природної недоступності й інженерного мистецтва зробило замок практично неприступним.
За свою історію замок змінив не одного господаря. Бучацькі, Язловецькі, Сенявські, Конєцпольські, Потоцькі, Любомирські - кожен рід залишав щось своє.
Під час Визвольної війни XVII століття замок витримав не одну облогу, а у 1672 році не встояв перед могутньою турецькою навалою. Після цього поступово втратив військове значення, хоча ще служив в’язницею, зокрема для турецьких і молдавських полонених.
Один із сучасників - француз Далейрак - писав, що замок вміщував до трьох тисяч війська і мав всі ознаки сильної фортеці.
Після приєднання до Австрійської імперії замок почав занепадати. У XIX столітті барон Блажівський передав частину будівлі для монастиря, заснованого Марцеліною Даровською. Це врятувало палац від повної руйнації.
У XX столітті будівля зазнала нових ударів - війни, радянська націоналізація, перетворення на санаторій. Сьогодні комплекс входить до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля".
Палац частково відновлений, у ньому діє монастир згромадження сестер непорочниць, а от верхній замок потребує нагальної реставрації.
Язловецький замок овіяний легендами. Одна з них веде до золотої скрині, яку нібито знайшов мисливець Ясь Ловець - саме він, за повір’ям, став засновником поселення.
Кажуть, що скарб прихований у підземеллях, а ключ до його розташування - у написі на фонтані. Проте шукачі скарбів натрапляють на одну перешкоду: дух останнього з роду Язловецьких, Героніма, не дозволяє нікому знайти золото.
Інша історія розповідає про турецького воїна, що загинув у замковій в’язниці після того, як відмовився від помилування. Його тінь нібито досі блукає темними казематами.
А ще подейкують про прокляття Бучацьких, які в пошуках сили уклали угоду з нечистою силою, - фортеця справді довго залишалася неприступною, та ціною цього стала трагедія для цілого роду.
Вас може зацікавити:
Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: Вікіпедія, Замки Тернопілля, Україна Інкогніта, Еспресо.Захід.