Що криється за скандинавським затишком: спостереження британського письменника Майкла Бута
Те, що втратив зовні, знайдеш усередині.
Данський афоризм, Ганс Петер Гольст (1811 рік)
Скандинавський затишок — хюґе та люке, вже попкультурне явище, до якого прагнуть всі, хоч раз загуглив "як зробити дім затишнішим". З сімдесятих років і до сьогодні Данія очолює кільканадцять рейтингів найщасливіших країн світу, не пасуть задніх і шведи, фіни, ножвежці та ісландці. Та чи справді скандинави аж такі щасливі й чесні, як вони заявляють, проходячи ці опитування?
Відомий британський письменник та журналіст Майкл Бут вирішив зазирнути вглиб скандинавської культури і з’ясувати, що стоїть за їхнім щастям. Книга "Що не так зі скандинавами? Правда і міфи про найщасливіших людей" — це експрес-потяг у глибини менталітету, культури та історії нордичних країн.
А ми ділимося п’ятьма фактами з цього видання, які будуть корисними усім, хто збирається у подорож до Данії чи має будь-які ділові чи партнерські стосунки з представниками цієї країни.
Майкл Бут не просто так взявся досліджувати підводні камені скандинавського щастя. Після чергового "щасливого рейтингу" він вирішив написати про це книжку, адже Данія — батьківщина його дружини і тодішнє місце проживання, зовсім не здавалася місцем, де хтось може бути по-справжньому задоволений життям: жахлива похмура погода, величезні здирницькі податки і непомірно високі ціни в магазинах його відверто дратували.
Фото: Письменник та журналіст Майкл Бут вирішив зазирнути вглиб скандинавської культури і з’ясувати, що стоїть за їхнім щастям (ілюстрація надана РБК-Україна)
Окрім того, попри утопічне сприйняття та ідеалізацію їхнього "хюґешного" способу життя світу зовсім мало відомо про культуру, економіку, політику та нордичний характер жителів Данії. А те, як вони традиціоналізували свій побут та свята, і зокрема святкування Різдва, на думку автора, взагалі варто окремої книжки.
"Упродовж кількох років я спостерігав за тим, як феномен данського щастя переживає свій зоряний час, хоча й робив це з певної відстані, а мої поодинокі візити до цієї країни ще дужче збивали мене з пантелику ("Погода все так само бридка? Без змін. Усе так само скажені податки, що "зжирають" більш як половину твого заробітку? Теж як і було. Крамниці так само закриті саме тоді, коли вони тобі найпотрібніші? Безперечно“.) Але знаєте, що сталось? Я все одно повернувся жити в Данію".
Спойлер: усі вони до непристойності товаристські.
Одразу два факти, які тісно пов’язані: данці страшенно відповідально ставляться до вечірок, тобто гуляти так гуляти, і ніякої роботи чи планів на завтра. Другий факт: якщо ви знаєте правило шести рукостискань, згідно якому між усіма людьми на землі не більше, ніж шість соціальних зв’язків, то між жителями Данії таких точно не більше трьох. Усе це завдяки дуже активному соціальному життю, що вкладається в так зване folketig.
Ось що про це пише Майкл Бут: "Більшість гостей відпросилися з роботи раніше — але не через вигадане „погане самопочуття“ чи міфічну „ділову зустріч“: усі вони прямим текстом повідомили начальству, що їдуть на вечірку, яка триватиме до світанку, тому їм потрібен час, аби підготуватися.
Начальство (якщо воно, звісно, саме ще не злиняло з тих самих причин) без питань відпускає працівників. Данці напрочуд легко ставляться до роботи, і таке ставлення, як ми згодом побачимо, має певні наслідки — й хороші (наприклад, відчуття щастя), й не дуже (невміння вчасно взяти себе в руки та докласти додаткових зусиль, наприклад, у період світової економічної кризи)."
Фото: Данці напрочуд легко відпрошуються у керівництва для підготовки до вечірки, яка триватиме до ранку (unsplash.com/kelsey-chance)
"Данці мають "чорний пояс“ із організації таких вечірок. Вони дуже серйозно ставляться до гулянок, з ентузіазмом напиваються, обожнюють колективні співи та надзвичайно відкриті в компанії друзів. Вони влаштовують добрячий fest (як тут називають вечірку). На цей "фест“ навіть запросили двох барменів, притягнули два величезні грилі, де повільно рум’яняться шматки свинини всіх можливих різновидів, після яких розпочнеться не менш важливий етап — nat mad, або „опівнічні закуски“, що складаються з ковбасок, бекону, сиру та булочок і мають на меті „розсмоктати“ літри алкоголю в організмі й допомогти присутнім не „вирубитися“ до світанку."
Якщо вбити у пошуковику слово "folketig", ви навряд чи знайдете адекватне пояснення цього поняття, тому що це скоріше світогляд. У його основі — прагнення знайти товаришів по інтересах і участь у всеможливих фестивалях, гуртках та організаціях зі спільного проведення дозвілля. Також це про товаристькість та уміння уникати конфліктів, весело проводити час, але не перегинати палицю, це ще й про шанування своїх символів та історії. Так, усе це верхівка айсберга folketig.
"За даними науково дослідницького центру Mandag Morgen у Данії, мешканці країни стають членами тих чи тих асоціацій, клубів, спілок, товариств або угрупувань набагато частіше, ніж представники будь-якої іншої нації у світі: учасниками різноманітних клубів є 43% населення віком від 16 років.
У середньому кожний громадянин Данії має коло з 11,8 друзів проти 8,7 у пересічного британця. В країні налічують 83 000 місцевих та 3000 національних спілок і товариств — кожен данець вступає у три такі об’єднання. Більш як третина громадян долучена до спортивних клубів чи асоціацій.
До них належать і групи зі спільного проведення дозвілля — наприклад, Клуб спостереження за бугаями або Данська асоціація шанувальників національних ласощів, — а також іще й досі впливові профспілки, сукупне членство в яких налічує майже чверть населення (1,25 мільйона людей).
Фото: Данці легко ставляться до роботи. Це має свої позитивні та негативні сторони (unsplash.com/maria-bobrova)
Підтримка діяльності всіх цих організацій закріплена в Данії на законодавчому рівні — у так званому Folkeoplysningslov, або в Законі про загальну освіту, — а місцева влада всіляко сприяє формуванню таких об’єднань, забезпечуючи їх і потрібними коштами, і безкоштовними приміщеннями за умови, звісно, що утворення належно зареєстроване".
Вони працюють мало не тому, що надпродуктивні чи знають, як встигати більше, а просто тому, що дуже ліниві.
Про що, власне, і свідчить досвід автора:
"Тут я вкрай рідко зустрічав людей, які "живуть заради роботи". Багато данців, зокрема тих, які працюють у державному секторі, відверто та безсовісно намагаються скоротити свій робочий день до абсолютного мінімуму, достатнього, щоб забезпечити комфортний рівень існування.
Сьогодні кількість робочих годин скоротилася майже вдвічі, якщо порівняти з показниками минулого сторіччя, і є набагато меншою за середню тривалість робочого дня тижня й року в Європі: 1559 годин на рік проти середнього показника в країнах ЄС, що становить 1749 (втім, греки, наприклад, працюють по 2032 години на рік, та навряд чи цю роботу можна назвати продуктивною). За результатами дослідження від 2011 року, проведеного в 30 країнах Організацією економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), за показником "трудових лінощів" данці посіли 2 місце у світі, поступившись лише бельгійцям”.
На практиці це означає, що данці переважно змотують вудки годині о четвертій-п’ятій вечора, а у вихідні працюють лише за нагальної потреби. Відпустка у них триває аж шість тижнів: у липні країну ніби ставлять на паузу, і люди, наче перлітні птахи, масово мігрують до своїх заміських будиночків, кемпінгів чи літніх таборів, до яких від домівки їхати зазвичай не більш ніж годину."
Фото: Часом для данців-студентів спілкування стає важливішим за навчання (unsplash.com/ruta-celma)
Важливою "цеглинкою" в побудові цього успішного суспільства стала данська Вища шкільна комісія, заснована в середині ХІХ століття. Ця структура заклала основи для однієї з перших у Європі систем безкоштовної загальнонаціональної початкової освіти. Через три десятки років з’явилися так звані "народні школи", засновані поетом, теологом і палким противником усього німецького Ніколаєм Фредеріком Северіном Ґрундтвіґом (який і донині вважається національним героєм та "очільником пропаганди").
Автор розповів, що на практиці не все так солодко і гладко, як мало б бути. Тому що часто підтримання зв’язків та їх налагоджування, тобто колективний дух, товаристськість часто стають пріоритетнішими, ніж власне навчання. А веселощі та комунікацію вважають важливішою, ніж засвоєння практичних знань та базових освітніх показників.
Данці володіють рідкісним умінням знаходити спільну мову незалежно від віку, соціального статусу чи світогляду. Їм це вдається напрочуд легко. Один із найяскравіших прикладів такої рівності трапився на вечірці з нагоди сорокового дня народження одного з товаришів автора: його вісімдесятирічну бабцю посадили за столом поруч із найвідомішим місцевим репером, і вони прощебетали весь вечір, не відриваючись одне від одного.
Одна з причин полягає в тому, що Данія — це фактично один гігантський середній клас, або, як запевнятимуть вас більшість данців, безкласове суспільство. Створення такого економічно та гендерно рівного суспільства багато в чому визначало соціально-економічний розвиток Данії впродовж останнього століття. Є ще одна цитата, схожа на рядки Гольста про "втрачене" та "знайдене", і цей вислів, що належить перу Ніколая Фредеріка Северіна Ґрундтвіґа, теж знає напам’ять кожний данець:
(І ми рішуче покрокуємо до рівності, де лише в небагатьох буде забагато та майже ні в кого — замало.)
Висновок автор зробили радикальний: нерівність викликає однаковий стрес і в бідних, і в багатих; що більша у суспільстві нерівність, то менше задоволення приносить людині її багатство.
Фото: Данія — це фактично один гігантський середній клас, або, як запевнятимуть вас більшість данців, безкласове суспільство (unsplash.com/sittinat-thurdnampetch)
Стрес від нерівності не тільки породжує заздрість і бажання заволодіти Audi А8 свого сусіда — вона є ще й потужним джерелом депресій, різноманітних видів залежності, відчуженості та цілої низки фізичних порушень, включно з передчасним старінням, і біди ці поширюються абсолютно на все населення, а не лише на незабезпечені його прошарки. Інакше кажучи, від добробуту кожної окремої людини, багатої чи бідної, залежить і наш із вами добробут.
Визначною характеристикою Данії є розмір податків. Вони тут найвищі у світі. А ще тут найдорожчі товари в супермаркетах (ціни на 42 відсотки вищі за середньоєвропейські, іноді навіть перевершують норвезькі), найдорожчі автомобілі, найдорожча їжа в ресторанах (у середньому 150-відсоткова "накрутка") — і все це через податки. Книжки в Данії — це предмет розкоші, товари класу "люкс". А про вартість хорошого сиру й говорити годі.
Отже, загальний обсяг прямих і непрямих податків становить від 58 до 72 відсотків. Іншими словами, громадяни Данії мають право розпоряджатися лише третиною свого заробітку. Або можна перефразувати ще так: якщо ви представник держсектору, то на державу ви працюєте від понеділка до ранку четверга, а решту робочого тижня — на себе.
Зарплати в Данії не такі вже й високі: за останніми показниками валового прибутку ОЕСР країна посідає 6 місце, поступаючись Ірландії та США. Складаючи докупи той дріб’язок, що залишається після сплати податків, данці регулярно відчувають знайоме пощипування в очах.
Фото: Данці платять величезні податки, а зарплати насправді не такі високі (unsplash.com/febiyan)
Але навіть тут данці відзначилися особливим філософським поглядом на такий стан речей. Як показують політична ситуація та соціальні опитування, такий стан податкових справ їх цілком влаштовує. І пояснення цьому — ще одна ментальна особливість: з усмішкою на обличчі виплачуючи здирницькі податки, вони хочуть показати всьому світові, який у них тут overskud — так-так, знову це корисне данське слово, що означає "надлишок" чи "достаток". "Ось які ми успішні, — кажуть цим данці. — Ось яке успішне в нас суспільство: для заможної, безтурботної людини 72 відсотки від прибутку — це взагалі дрібниця".
Про особливості інших нордичних країн, як от Фінляндія, Швеція, Фінляндія та Ісландія читайте у книзі Майкла Бута “Що не так зі скандинавами?”.
Раніше ми писали про вражаючі екологічні звички шведів та данців, які варто запозичити українцям.
Також пропонуємо почитати, як концепція хюгге стала всесвітньо відомою та розвиває туризм у Скандинавії.