Баланс природи. Що таке національні парки та чому їх рідко відвідують туристи

Днями вийшли президентські укази щодо створення трьох національних природних парків "Пуща Радзивіла", "Холодний яр" та "Куяльницький".

Таким чином, загальна кількість нацпарків в Україні відтепер становить цілих 56. То що ж таке національний природний парк та як подібні локації можуть допомогти розвивати туризм в Україні? Давайте розберемося у цьому питанні.

Що таке національні парки

Національний парк - це один із багатьох способів збереження дикої природи за умови, що територія вже використовується людьми. Формат дозволяє отримувати місцевим мешканцям додаткові конкурентні переваги.

Співіснування людей та дикої природи забезпечує розумне зонування території, де частина землі вилучається із господарського використання (заповідна зона), суттєво обмежується (зона регульованої рекреації).

Господарська діяльність, яка узгоджується із завданнями національного природного парку, зосереджена у господарській зоні. Є й спеціально відведені ділянки, де створюється інфраструктура для тимчасових відвідувачів – зона стаціонарної рекреації.

Фото: Мезинський національний природний парк (uk.wikipedia.org)

Фото: Мезинський нацпарк, озеро Підкова (uk.wikipedia.org)

Вже із назв цих функціональних зон парку можемо зробити висновок, що одне з основних призначень національних природних парків – забезпечувати можливість відпочинку серед природних ландшафтів.

Кожен з відвідувачів національного природного парку може більше довідатися про природу краю і вже не буде байдужим до питань збереження довкілля.

Місцевим жителям не закриваються можливості відвідувати улюблені місця біля річки, збирати гриби чи навіть рибалити, а найбільш підприємливі можуть знайти свою нішу в бізнесі.

Найсуворіше обмеження – заборона полювання. Доведеться і більші штрафи сплатити, якщо викинути в лісі сміття, спалити в себе на городі зілля чи зрубати дерево. Це все через те, що держава ВСІМ дає гарантію того, що природа буде оберігатися.

Як влаштована робота національних парків

Національні парки – це державні установи, які покликані забезпечувати дотримання природоохоронного законодавства на території національного природного парку і сприяти задоволенню рекреаційних потреб населення.

Тому переважна більшість працівників установи зайнята в службі державної охорони природно-заповідного фонду та у сфері екоосвіти та рекреації.

Загалом з державного бюджету оплачується робота для 50-90 осіб. Що цілком пристойно для віддалених від великих міст районів, до того ж до бюджету громад надходять кошти у якості податків на землю для тих земель, які вилучаються для потреб національного природного парку.

Фото: Національний природний парк "Бойківщина" (commons.wikimedia.org)

Функцію збереження дикої природи покликані виконувати, окрім національних парків, також природні заповідники та регіональні ландшафтні парки. Ними опікуються також установи зі штатом працівників.

Відмінності природного заповідника у тому, що його землі державні й повністю вилучаються із господарського використання, а потрапити на його територію може далеко не кожний.

Останні українські природні заповідники створили на землях, де відселені люди після аварії на ЧАЕС. В нашій досить густозаселеній країні вільних для цього земель немає, ну хіба для створення заказників чи заповідних урочищ, але це кілька сотень гектарів в кращому випадку.

Регіональні ландшафтні парки – це по суті національні природні парки, але фінансуються із місцевих бюджетів, тому існують в урізаному вигляді й законодавчі норми щодо їх функціонування не настільки жорсткі.

Фото: НПП "Пуща Радзивіла" (facebook.com/wildpolesia/Сергій Канциренко)

Чому нацпарки не дуже популярні сере українців: основні причини

Чому ж така наближена до ідеалу форма охорони природи не надто популярна і більшість населення України знає здебільшого про карпатські національні природні парки? Тут низка причин. Про недофінансування та корупцію годі й говорити. Зупинимося на суто заповідних питаннях.

• По-перше, брак кадрів. Національні природні парки створюються у віддалених районах, адже саме там краще збережена природа і менше конфліктів інтересів між господарниками та природоохоронцями.

А природні процеси надзвичайно складні у своїй суті, й для більшості фахівців, що будуть там працювати, потрібні фундаментальна біологічна підготовка та ще й навички перебування та спостережень у природі, важливо вміти влучно передати враження і знання найрізноманітнішим відвідувачам парку.

Найвищим пілотажем вважається, коли вмієш донести природоохоронні ідеї групі, де одночасно діти та їх батьки, юрист з офісу і домогосподарка з бабусею і дідусем.

Фото: Полонина біля Дземброні, Верховинський національний природний парк (uk.wikipedia.org)

• По-друге, "закритість" установ у і невміння вести діалог із місцевими жителями, керівництвом громад та влади. Це особлива культура діалогу і вміння домовлятися. Тому розв'язання цієї проблеми залежать від всіх учасників дискусії, або навіть полеміки, адже природоохоронний пріоритет геть суперечить інтересу господарському.

Тут потрібна перебудова, гарантії та вміння навчитися користуватися конкурентними перевагами, які дає життя поруч з національним природним парком.

Вершиною домовленостей стає план управління територією, де визначено стратегію та конкретні кроки на найближчі роки, як то розвиток інфраструктури, проведення спільних фестивалів, програми для малого і середнього бізнесу.

• По-третє, національним природним паркам, яких вже 56, разом із природними і біосферними заповідниками (24) та регіональними ландшафтними парками (45) потрібно створювати професійну асоціацію.

Жоден український університет досі не випускає належним чином підготовлених фахівців для роботи в природно-заповідних установах.

Фото: Замкова гора над річкою Ворскла біля села Куземин, Гетьманський національний природний парк (commons.wikimedia.org)

Тому така асоціація повинна дбати про підвищення кваліфікації фахівців. Важливо залучати кошти спонсорів і міжнародних природоохоронних фондів, мати представництва (інформаційно-освітні центри) у великих містах, видавати галузеві періодичні видання і багато інших функцій.

• По-четверте, недооцінюється роль волонтерів з місцевих жителів та приїжджих у роботі з популяризації та забезпечення статутних завдань нацпарків.

Як розв'язати ці проблеми та чим можуть допомогти волонтери

Волонтерство – яскравий приклад того, як вирішуються в конкретній природно-заповідній установі вищезгадані проблеми. Що ж можуть волонтери?

1. Брати участь у рейдах з виявлення порушень природоохоронного законодавства – це як екскурсія в природу з підвищеною відповідальністю.
2. Долучатися до толок з прибирання сміття, будівництва містків, місць відпочинку – неймовірно цікаві заняття, де батьки разом з дітьми можуть отримати навички роботи з різними інструментами та природними матеріалами, часто недоступні у великому місті. Звісно, що така рухлива активність відбувається на свіжому повітрі та у компанії однодумців.
3. Допомогти із виданням яскравих буклетів, зробивши фотографії чи дизайн. Велика поміч буде, якщо долучитися до розкрутки сайту чи створити сторінку в соцмережах для популяризації нацпарку або організації заходів на його території.
4. А як вам ідея організувати й провести фестиваль чи мандрівку замість традиційного корпоративу до нацпарку? Вражень – вагон!

Фото: Деснянсько-Старогутський національний природний парк у Сумській області (commons.wikimedia.org)

Насамкінець варто зауважити, що на розгляді президентської адміністрації знаходиться ще кілька проєктів національних природних парків. Навіщо так багато? А тому, що Україна як найбільша країна Європи має ще й багату та різноманітну природу. Яка, немов би в музеї, має повною мірою відображатися у її національних природних парках.

І тому дуже символічно, що новостворені "Пуща Радзівіла", "Холодний яр" та "Куяльницький" презентують природу Полісся, Лісостепу та Степу відповідно.

Створення нових нацпарків дає нові перспективи для місцевих громад, насамперед пов’язані з розвитком туризму, адже національний природний парк – це створені робочі місця за кошти державного бюджету, можливість залучення висококваліфікованих фахівців для розвитку туризму та екоосвіти, розбудови інфраструктури. Нові перспективи – нові виклики!

Бажаємо, щоб ці новостворені установи якнайшвидше пройшли період становлення, отримали підтримку з боку місцевих громад, вирішили земельні питання і почати приймати перших відвідувачів.

Нагадаємо, раніше голова Держтуризму Мар'яна Олеськів у колонці для РБК-Україна писала, яким видався 2021 рік для туризму в Україні та світі.

Також пропонуємо почитати про знакові локації, які варто побачити в Україні у 2022-му.