Волонтери повертають любов мешканців до своєї культури, а дерев’яні сторічні будинки стали туристичним брендом міста
Цінні архітектурні шедеври зазвичай часто стають окрасами і туристичними магнітами міст. Але збереження історичної спадщини в Україні - справа надскладна. Особливо коли важливості збереження свідчень минулих епох не усвідомлюють ті, хто сам проживає в таких унікальних будинках.
У Чернігові з 2018 року волонтери допомагають зберегти та відновити дерев’яну архітектуру, характерну для цього регіону та відродити любов та повагу людей до неї.
З часом дерев'яне мереживо навіть перетворилося на туристичний бренд міста: сьогодні сюди їдуть подивитися не тільки давні церкви (чи не кожна друга церква в центрі Чернігова - ще домонгольського періоду). Вже також з'явилися окремі екскурсійні тури місцевими будиночками - зразками дерев'яного зодчества з оригінальними візерунками, які майже не знайти у жодному іншому регіоні країни.
Фото: Колорит дерев'яного мережива (РБК-Україна)
"За мить перед вами постане світ краси, що невпинно зникає. Лише спільними зусиллями ми здатні зупинити процес винищення нашої історичної спадщини та відродити любов та повагу людей до ошатного оздоблення дерев’яних хат", - вітає читачів сайт "Дерев'яного мережива Чернігова".
"Ми несемо відповідальність за все, що відбувається навколо. Саме від нас залежить збереження унікальної для України дерев’яної архітектури нашого краю, яка сьогодні зникає на очах. Якщо ми не цінуємо своєї культурної спадщини, якого майбутнього ми варті?", - пише на сайті проекту автор та керівник "Дерев'яного мережива Чернігова" Станіслав Іващенко. На прохання РБК-Україна він провів екскурсію кількома знаковими будинками Чернігова та розповів про мереживо, яке вдалося відновити.
Фото: На території України ця культура найбільш широко представлена на півночі Чернігівщини та на півночі Сумщини (РБК-Україна)
"Дерев’яне мереживо зустрічається від Польщі й до Далекого сходу Російської Федерації. На території України ця культура найбільше представлена на півночі Чернігівщини та на півночі Сумщини. Так, воно є й на Волині, і на Житомирщині, і на Рівненщині, і на Київщині, але у значно меншій кількості. В Україні фактично немає великих міст, де воно збереглося, - лише у Чернігові. Але його також можна знайти й по менших містах. Наприклад, у Конотопі на Сумщині", - розповідає Станіслав.
В Чернігові раніше жив чоловік, який захищав і відстоював старовину міста - Андрій Антонович Карнабіда.
"Він власне і започаткував фонд з дерев'яним різьбленням, який сьогодні розташований у чернігівському Колегіумі. Ми з ним не були знайомі, бо він помер у 2005 році, коли я був ще досить малий і цим не займався. Але якоюсь мірою я продовжую те, що почав він, згодом розширивши процес і до відновлення фасадів будинків", - додає засновник проекту.
Фото: "В Україні фактично немає великих міст, де воно збереглося, - лише у Чернігові. Його також можна знайти й по менших містах. Наприклад, у Конотопі на Сумщині" (РБК-Україна)
Не схожий на інші споруди Чернігова, одноповерховий будинок з баштою по вулиці Коцюбинського, 39 був зведений на початку 20 сторіччя у стилі модерн. Споруду вирізняє вежа з нехарактерним для Центральної України дахом, вкритим так званою риб'ячою лускою.
"Краса Чернігова - у тому, що по різних куточках міста можна побачити будинки, зовсім різні за своїм стилем. Модерн був винайдений у Відні наприкінці 19 сторіччя. Вірогідно, до нас мода на нього докотилася на початку 20 сторіччя. Цікаво те, що в цьому будинку збереглися оригінальні вікна - такої форми вікна в Чернігові можна зустріти лише на двох будівлях. Цікаво і те, що це єдиний з дерев'яних, де зберігся маскарон (вид скульптурної прикраси у формі голови людини, тварини чи фантастичної істоти - ред.): у дверях споруди добре видно обличчя жінки", - розповідає Станіслав Іващенко.
Фото: Будинок у стилі модерн по вулиці Коцюбинського, 39 в Чернігові (РБК-Україна)
В часи німецької окупації тут розташовувався офіцерський клуб, а зараз знаходиться "Чернігівоблагроліс".
"Будинок - шикарний, і навряд чи є плани його зносити. Однак, на жаль, багато інших "звичайних" будинків міста перебувають під таким ризиком постійно. Влада та самі місцеві мешканці мало розуміють, що їх важливо зберегти. Одні вже давно знесли, інші покрили цеглою або пластиком. Часто бачу, як рік чи два тому будинки були дерев'яні, а тепер вже "пластикові", - каже Станіслав.
Фото: Збереглися оригінальні вікна - такої форми вікна в Чернігові можна зустріти тільки на двох будівлях (РБК-Україна)
До слова, на початку 2021 року у Чернігові з'явилися й окремі екскурсії будівлями у стилі модерн, писало РБК-Україна раніше. Запевняють, що їх збереглося більше, але до туру включили сім найяскравіших споруд міста.
Окрім самих робіт з фізичного відновлення мережива, Станіслав іноді фотографує окремі його види, “реставрує” їх у фотошопі та робить колажі з метою демонстрації того, як це мереживо виглядало відразу після створення.
Донедавна волонтери відновлювали елементи дерев’яного декору вручну, але на початку 2020 року цей процес вдалося автоматизувати. Усе завдяки залученню до проекту Національного університету “Чернігівська політехніка”, де вже два роки мереживо виготовляється на спеціальному устаткуванні.
Фото: Подивитися мереживо Чернігова вже приїздять туристи з різних міст України (РБК-Україна)
"Роботи над кожним окремим будинком займають реально багато часу: узгодження з власниками, збір коштів, придбання матеріалів, фотографування та фіксація фізичних розмірів потрібних елементів, створення векторних файлів, робота “політеха” та пост-обробка, пошук волонтерів, інформаційний супровід. Далі - зачистка фасадів від старої фарби, демонтаж поламаних елементів: їх замінюємо на нові та фарбуємо будинок наново. Набиваємо мереживо, коли фарба підсохне", - розповідає він про специфіку роботи.
Фото: Раніше мереживо відтворювали вручну. Вже два роки його виготовляють на спеціальному устаткуванні (колаж РБК-Україна)
Віднедавна власники приватних будинків почали звертатися до Станіслава і його команди самі, але перший будинок в Чернігові та ще один - поза містом - відновили на основі домовленостей з ініціативи волонтерів.
У так званому "тихому" центрі Чернігова в кількох сотнях метрів від головної площі розміщується будинок кінця 19 сторіччя. Він - не житловий, а використовувався як церква.
Тут колись знаходився інтернат для сліпих дітей - діти з обмеженнями зору не мали можливості ходити до церкви, тому для них збудували свою. Будинок перебуває у доволі поганому стані, однак свої двері не зачиняє, і сюди й досі ходять діти на різні гуртки.
Фото: Будівля, де сьогодні знаходяться дитячі гуртки (РБК-Україна)
"Місцеві з дитинства живуть в оточенні або навіть в самих дерев'яних будинках і, на жаль, не вважають їх чимось унікальним. Але коли ці будівлі зникнуть, буде вже пізно", - каже Станіслав.
Фото: Місцеві рідко усвідомлюють цінність таких дерев’яних споруд, каже волонтер (РБК-Україна)
Створення нового дерев'яного мережива замість старого професійною мовою реставрацією вважати не можна, адже зазвичай повністю замінюють поламані елементи на нові, пояснює він:
"Це насправді досить просте оздоблення, яке сто років тому робилося нашвидкуруч із дешевої деревини - зазвичай брали сосну. Ми ж беремо якіснішу і довговічнішу деревину - вільху. Вона так швидко не тріскається, не розходиться по волокнах, які у цьому дереві не так яскраво виражені.
Насправді самі власники можуть зберегти мереживо і без нас. Можна просто залізти на драбину, зняти старе мереживо, купити дешеві дошки (та ж сосна недорого коштує) та вирізати нові частини звичайним лобзиком або електролобзиком. Кожен може легко зробити таке мереживо самостійно".
Цікаво також, що в Чернігові є кілька будинків, які раніше були розібрані, а після переїзду родини в інше місце зібрані наново.
"Таких у місті я знаю два, і ще один - в області. Один із них належить дівчині, яка є членом нашої команди. Це чисто збіг обставин - так вийшло, що вона придбала будинок, а він, як виявилося, був споруджений в селі Сиделівка Ріпкинського району на півночі Чернігівщини. Його розібрали й зібрали вже в Чернігові. Так робили через переїзд родини", - розповідає Станіслав, доки йдемо до іншої локації.
Фото: Будівля на вулиці Павлова у стилі ампір з азійськими мотивами дивує туристів, але власники кардинально змінили її зовнішній вигляд (РБК-Україна)
Фото: З поміж інших елементів вирізняє оригінальний дах і вежа (РБК-Україна)
Він показує ще один унікальний будинок на вулиці Павлова, який зазвичай викликає вау-ефект у гостей міста. Але цю споруду, на жаль, ніхто не береже, зауважує Станіслав.
"Це яскрава будівля у стилі ампір, споруджена на початку 20 сторіччя. За візерунками помітно, що архітектори явно надихалися азійськими мотивами. На жаль, будинок вже кардинально змінили - зробили утеплення, на старий будинок наліпили щось зовсім інше.
Історики переконують, що дах будівлі - це кераміка. Мені ж здається, що це дерево. Зараз це комуналка - тут живе щонайменше шість родин. Будинок викликає яскраве враження у туристів, однак він не є прикладом збереженні ані історії, ані архітектури. Були розмови про відновлення вежі, але це зовсім інший масштаб і фінанси, які ми не потягнемо. Тим більше що вежа належить не одному власнику, а кільком".
Фото: Зараз це комуналка - у будинку живе щонайменше шість родин (РБК-Україна)
На вулиці Успенській стоїть приватний будинок 1890 року. Табличка на його стіні говорить про те, що це пам'ятка історії місцевого значення.
Її встановили, бо тут ще за СРСР певний час жив художник Андрій Юхимович Петусь. Він був чоловіком однієї з представниць роду, якому належить цей будинок. Історія самої споруди та родини - не менш цікава.
Фото: Власник реставрував будівлю за власним методом, залишивши фасад таким, яким він був раніше (РБК-Україна)
"Це взірцевий приклад, як правильно відновлювати старі споруди такого типу. Якщо придивитися, то побачите, де старі дошки, а де нові. Найгірші викинули, але максимально зберігали оригінальні. Цікаво те, що цей будинок - утеплений, проте він ні краплі не змінився зовні. Власник будинку сильно заморочився і випробував ноу-хау для Чернігова: зняв зі стін всі дошки, збив дранку до зрубу, встановив вологозахисну плівку, мінеральну вату і потім повернув дошки назад. У результаті волога всередину більше не потрапляє, будинок не гниє.
Станіслав із волонтерами відновлював тут карниз та різьблене оздоблення на веранді у формі кажанів. Також - п'ять сандриків (невеликих карнизів часто з фронтоном над вікном чи дверима - ред.).
У прибудові до будинку фундамент складався зі звичайних стовпчиків, тому хату сильно продувало, і всередині було холодно
"Архітектор, який нас консультував, сказав, що для розв'язання проблеми треба один фундамент. Так і зробили - будинок "сів" на абсолютно новий цілісний фундамент. Це різко збільшило температуру всередині, відразу на кілька градусів стало тепліше", - розповідає Станіслав.
До нас виходить один із власників будинку - Святослав Потєєнко. Запрошує до двору та розповідає, що з самого моменту побудови у 1890 році будинок історично належить одній родині.
"Він жодного разу не продавався, а переходив у спадок з покоління в покоління. Коли прийшли "совєти", стало заведено ділити будинки між власниками, бо радянська людина "жити по-барськи не повинна". Тоді почали ходити по всіх наших сусідах і будувати стіни між кімнатами, щоб зробити з них комуналки. В той час наша родина оформила будинок на кілька різних сімей, наших родичів. Тим самим ми вже самі зробили з нього багатоквартирний будинок, але не споруджуючи стін всередині", - згадує історію будинку Святослав.
Фото: Будівлю вдалося врятувати від перебудови на комуналку. Власниками завжди була одна родина (РБК-Україна)
В складні для всіх роки старше покоління доглядало за будинком як могло, каже він. Але останніми роками він почав зовсім сипатися.
"У 50-ті роки тут жив художник Андрій Петусь. У нас збереглися кілька його картин: більшість зберігаються в музеї Коцюбинського. Минулого року влітку зірки зійшлися, ми познайомилися зі Стасом", - каже Святослав.
Станіслав у свою чергу розповідає історію знайомства з власником будинку.
"Будинків у місті - тисячі, красивих будинків, умовно, дві сотні. В кожного будинку зазвичай від 2 до 4 власників. Ходити по кожному й пояснювати що ми волонтери, хочемо безкоштовно відновити, я не хотів. Виникла ідея - зробили листівки й за допомогою Української волонтерської служби рознесли 500 флаєрів по адресах зі списку, який я сформував. Вийшло близько 150 будинків. І серед усіх власників відреагувала тільки одна людина - мама Святослава, яка якимось чином знайшла в купі кореспонденції наш папірець. А у нього жевріла ідея оновити родинну хату, так й зірки зійшлися. Святослав керував парадом, а я був у деякі періоди його натхненням. Бо іноді руки опускалися від кількості задач і грошей, які все це тягнуло", - розповідає Станіслав.
Фото: У Святослава Потєєнка роками жевріла ідея оновити родинну хату (РБК-Україна)
Фото: З понад сотні розісланих за адресами листівок відреагувала тільки одна людина - мама Святослава. З того часу, як кажуть зараз Святостав і Станіслав, "зірки зійшлися" (РБК-Україна)
Частину будинку з прибудовою підняли на домкратах для заміни колод, поступово зробили суцільний фундамент з армованого бетону.
Скло з вікон знімали, вичищали й ставили назад. Цінні рами у вікнах теж зберегли. На веранді змінили всі колони. Стіни утеплили без зміни фасадів: будинок навіть не збільшився у розмірах. Врешті заново постала по суті та сама будівля, тільки утеплена мінеральною ватою.
Фото: Веранду з внутрішнього боку будівлі також оновили, зберігши її оригінальний вигляд з колонами та сходами (РБК-Україна)
"Чому не ставите пластикові вікна?" - таке казали дуже часто. Один знайомий переконував мене зробити сучасне утеплення, а потім сам проникся і сказав, що зроблено круто. Звичайне утеплення по часу було б швидше, але це було б зовсім не те", - додає Святослав Потєєнко.
Прямо на території біля будинку є могила часів Другої світової війни. Восени її густо вкриває опале листя. Близько 80 років тому тут від вибуху бомби загинули члени кількох родин.
"В період Другої світової такі Г-подібні бомбосховища називалися щілинами. Туди забігли родичі й сусід, і раптом прилетіла бомба, зруйнувала вхід, й люди всередині задихнулися. Залишився 6-річний дядя Юра зі своєю бабусею. Вони далі тут вже переживали окупацію. Загинула його мама, сестра разом із сусідами, які опинилися поруч і намагалися сховатися від бомб у місці, де було ближче", - згадує історію захоронення Святослав.
Фото: Прямо біля будинку - могила. Тут під час Другої від вибуху бомби загинули члени родини Святослава та їхні сусіди, які ховалися у бомбосховищі (РБК-Україна)
Він запрошує зайти до самого будинку, показуючи кімнати. Наприкінці 1800-х років такі будинки будували не всі: тут був і кабінет, де власник міг прийняти гостей, які заходили через високі дерев'яні двері, і кілька просторих кімнат для всіх членів родини.
У внутрішній частині будинку було вікно: історично це була їдальня, і з вікна кухні прислуга видавала у кімнату їжу до столу. Більшу частину кухні займала величезна пічка з ліжником: її розібрали в 70 роках для встановлення газового опалення.
Фото: В будівлі також зберегли оригінальні вікна (РБК-Україна)
На стінах великої кімнати - портрети одного з власників - Михайла Колеснікова, та автопортрет самого Андрія Петуся.
"Колись це була так звана "зелена" кімната - на підлозі лежали зелені доріжки, вікна закривали зелені штори. Меблі теж були зеленими. Потроху зелені речі порозтягували. Залишився темно-зелений диван, який після ремонтів вже в радянські часи перенесли до іншої кімнати. В будинку були дві звичайні дров'яні пічки, а у 1970-х роках поставили твердопаливний котел. Також є "жовта" кімната, де теж після ремонтів багато змінилося, але натяки на ці кольори лишилися. У ще одній кімнаті моя бабуся мешкала все життя з 1930-х років до своєї смерті у 2016 році", - розповідає історію інтер'єрів власник.
Фото: “Я вважав за необхідне зберегти цей будинок, а разом з ним - і історію нашої родини" - Святослав Потєєнко (РБК-Україна)
Про те, щоб будинок із такою історією важливо зберегти, а не обкладати сайдингом чи чимось іще - у Святослава навіть не виникало сумнівів:
"Бачу, як безліч таких історій зникає у нас на очах, народ губить це діло. Причому гублять свою власну історію. Для знайомих у мене офіційна версія - я живу і працюю в музеї. Якщо такий будинок обкласти пластиком, то він буде виглядати як халупа. Сучасний будинок по комфорту, звісно, кращий і якісніший. А це - як ретро автівка, якщо в ній відновлені оригінальні деталі та зовнішній вигляд. Але кондиціонеру і сучасних функцій в них немає. Проте саме відновлені старі машини часто коштують мільйони, і коли виїздиш на ній в центр міста, то вся увага прикута до тебе, а не до нової й сучасної дорогої машини. Так само й тут - я вважав за необхідне зберегти цей будинок, а разом з ним - і історію нашої родини".
Також пропонуємо почитати, які унікальні історичні цінності України, окрім скіфського золота, досі зберігаються за кордоном.