Місто Рабаул, розташоване у небезпечному кратері
Український мандрівник Вадим Івлєв розповів про свою поїздку до незвичної локації: портового міста Рабаул на північно-східному березі острова Нова Британія у складі держави Папуа Нова Гвінея.
Колись Рабаул був квітучим містом з тінистими вулицями, магазинами та спортивними спорудами. Це тривало до 1937 року, коли внаслідок трагедії тут загинуло понад 4 сотні людей. З того часу вулкан руйнував місто ще декілька разів.
Одне з вивержень сталося у середині 1990-х. Коли Вадим побував у місті, вулкан вже затих. Але до того - довго викидав попіл, який роками падав на місто вдень і вночі.
Місто кілька разів було зруйновано вщент
Я з дружиною Оксаною подорожував по Меланезії. З Порт-Морсбі, столиці Папуа Нової Гвінеї, літаком місцевих авіаліній ми прибули в місто Рабаул, розташоване на півночі острова Нова Британія.
Трагічна історія цього міста здивує будь-кого, оскільки виверження вулкана тут стало звичним явищем. Рабаул ще називають містом-привидом, адже за свою коротку історію воно декілька разів було зруйновано вщент.
Востаннє це сталося в 1994 році в результаті виверження вулкана Тавурвур. На час нашого приїзду вулкан затих, і це тривало вже шість місяців. У цей період вулкан перестав викидати попіл, який до цього роками падав на місто вдень і вночі, як у зловісному фільмі жахів "Сайлент Гілл". Тож нам пощастило, адже невдовзі після нашого від'їзду попіл став падати знову.
Сьогодні Рабаул - невеличке селище, яке раніше було величним містом. З 1910 по 1919 рік це була столиця німецьких колоніальних володінь.Після Першої світової війни місто стало столицею Папуа Нової Гвінеї під контролем Австралії. Рабаул був квітучим містом з тінистими вулицями, магазинами та спортивними спорудами. Це тривало до 1937 року, коли внаслідок трагедії загинула 441 людина.
Задушливий попіл сипався з неба й безперервно висів у повітрі
Ось як це описували свідки тих подій. Наприкінці травня 1937 року поштовхи інтервалом менше ніж хвилина тривали кілька днів і ночей поспіль. Виверження почалося 6 червня.
Задушливий попіл сипався з неба й безперервно висів у повітрі - не було видно навіть власної витягнутої руки. Повітря було наелектризоване, всі радіостанції припинили роботу, а гуркіт чувся на відстані 200 миль.
У повітря піднявся гейзер із суміші бруду з окропом. Рівень бруду сягнув 4,5 метра і піднявся до дахів будинків, майже затопивши їх, а човни з людьми, які хотіли врятуватися, потонули. Поверхню води вкрив метровий шар бруду та вулканічної пемзи, а отруйні гази знищили всю рослинність. Виверження вулкана повторювалося у 1941, 1943, 1994 та 2004 році.
Після нашого прильоту, дорогою з аеропорту всюди виднілися застиглі замети сіро-чорного попелу, що з часом перетворився на каміння. Прибувши в готель, в коридорі ми відразу відчули запах диму. У нашому номері він також відчувався, і це був аж ніяк не запах тютюнового диму, а вулканічного попелу.
Власники готелю приїхали сюди з Австралії в 70-х роках минулого століття і вклали багато сил і коштів у його будівництво у фешенебельному районі.
У той час місто швидко розвивалося й багатшало завдяки порту та стоянці для яхт в одній із найкращих гаваней світу. Але вони й гадки не мали, що їм доведеться витратити десятиліття на боротьбу зі стихією.
Попіл лежав товстим шаром усюди
Біля входу в готель ми побачили дошку, на якій були приколені вирізки зі старих газет. На одній з них чоловік в окулярах щиро посміхався, розгрібаючи лопатою вулканічний попіл. Попіл лежав товстим шаром усюди - на дахах будинків, на вулицях і, звісно, у дворі готелю.
Упродовж десятиліть його власники були прикладом стійкості, але зрештою здалися, програвши непосильну битву - перемогла стихія. Вони повернулися до Австралії, залишивши готель в управління молодій родичці.
Місто Рабаул розташоване в гігантському кратері вулкана, але виверження відбувалися з двох менших кратерів, розміщених на протилежних кінцях міста. Відвідування підніжжя вулкана дало нам змогу уявити масштаби катастрофи 1994 року.
19 вересня о 7.30 вулкан просто вибухнув - третина гори, а це сотні тисяч тонн породи та попелу, злетіла в повітря і впала на місто. Це можна було б порівняти з виверженням Везувію, що знищило Помпеї, але тут обійшлося без потоків лави й пірокластичних бомб, що падали з повітря.
Крістіан, місцевий гід, розповів нам, що цей раз старі люди попередили про прийдешнє виверження, тож того разу майже всі встигли врятуватися. Лише три людини загинули від ударів блискавок, вироблених хмарою, що утворилася під час виверження і висіла над кратером.
Нас вразила кипляча морська вода в затоці, майже до даху засипані будинки й схожі на кладовища сотні чорних обгорілих стовбурів пальм. Моторошне видовище доповнювала велика кількість іржавої військової техніки часів Другої світової війни.
Меморіал та бункер, засипаний сміттям
Після безжалісного бомбардування 23 січня 1942 року Рабаул був захоплений Японією й став її головною базою в південній частині Тихого океану, на якій розміщувалися 110 тисяч японських військових.
Ми відвідали меморіал, японське військове кладовище і засипаний сміттям бункер командувача японських військ генерала Ямамото - автора плану атаки на Перл-Гарбор.
Візитівкою острова є маска злого духа дук-дук з дуже високим ковпаком на голові. Нам навіть вдалося взяти участь у ритуальній дії й отримати в подарунок справжню маску. Було цікаво дізнатися, що на острові Нова Британія поширена чорна магія.
Нам розповіли, що людина, яка піддалася заклинанню відьмака, просто на очах, без видимих причин може зачахнути й померти. Напевно, забобони таки мають якусь незвичну силу, і коли жертва дізнається про прокляття могутнього шамана, їй просто несила протистояти чорним думкам: вона підкоряється думці про те, що станеться найгірше.
На щастя, ми в це не віримо.
Нагадаємо, раніше Вадим Івлєв розповів про своє екстремальне знайомство в Доломітових Альпах з льодовиком, який незабаром розтане.
Також мандрівник поділився історією про те, як курортний тропічний острів Сен-Мартен пережив вражаючий шторм.