Таємничий острів Руруту: захоплююча мандрівка, яку ми запам'ятаємо на все життя
Відомий український мандрівник Вадим Івлєв продовжує розповідати про свої унікальні подорожі до місць, які рідко відвідують люди з різних країн. А серед українців у цих локаціях бували взагалі лише одиниці.
Приміром, на подорож до віддаленого острова Руруту в архіпелазі Тубуаї у Французькій Полінезії Вадима та його дружину Оксану надихнув інтерес до морської біології та етнографії. А ще - пригодницький роман Жуля Верна "Таємничий острів".
"У книзі він описав життя п'ятьох людей на острові, який здавався їм безлюдним. Але виявилося, що це була криївка капітана Немо, де в таємній гавані стояв його підводний човен "Наутілус", - згадує Вадим.
Далі - пряма мова мандрівника.
Де шукати таємничий острів
- Скажіть, будь ласка, на вашому острові посеред океану вже бували туристи з України?
Літній острів'янин, який подарував мені намисто з екзотичних квітів, замислився й відповів:
- Ще ні! Але в мене мати з України, і дружина очільника жандармерії також українка.
У 1875 році французький письменник Жуль Верн опублікував пригодницький роман "Таємничий острів" (фр. L'Île mystérieuse). У ньому він описав життя п'ятьох людей на острові, який здавався їм безлюдним. Але виявилося, що це була криївка капітана Немо, де в таємній гавані стояв його підводний човен "Наутілус".
Саме з того часу чарівна мрія потрапити на таємничий острів викликає захват не лише в юнацтва, а й у тих, хто мандрує по світу в пошуках абсолютного й остаточного тріумфу - чогось такого, що солодше за славу, гроші та інші звичні речі.
Звісно, здатність дивуватися й прагнення досліджувати робить цей пошук неспинним та нескінченним. Хоча поле нашої досяжності постійно розширюється, завжди залишається щось за межами відомого.
У точці з координатами, вказаними в книзі "Таємничий острів", ніякого острова немає. У цьому місці розкинувся океан завглибшки у п'ять кілометрів.
Але є "підказка". Жуль Верн писав, що острів капітана Немо розташований у пустельній частині Тихого океану, на південь від французьких островів Туамоту й на схід від Нової Зеландії. Найближчими до цієї точки є острови Острал. Зокрема, острів Руруту, куди ми разом з моєю дружиною Оксаною і вирушили.
Маленький клаптик землі посеред океану
Руруту - острів в архіпелазі Тубуаї, що у Французькій Полінезії. Він розташований 572 км на південь від острова Таїті. Раніше сюди раз на пів року приходив французький корабель, що доставляв пасажирів і припаси. Тепер сюди двічі на тиждень літає літак.
Острів з’явився як верхівка гори унаслідок виверження вулкана. Пізніше він перетворився на плоский атол. Але потім в результаті нового виверження атол піднявся на 150 метрів над рівнем океану.
Тут на вершинах скель ще можна побачити стародавні мушлі та корали. Тут багато печер, як на "таємничому острові". Крім цього, біля Руруту є острів Тубуаї - це також дає змогу провести паралель з островом, описаним Жулем Верном, оскільки біля нього був острів з назвою на букву "Т" - Табор.
Руруту за формою дуже нагадує Африканський континент, але за розміром він у 60 тисяч разів менший. Острів усього 10 км завдовжки та 5 км завширшки.
Щоб було легше уявити, наскільки це маленький клаптик землі посеред океану, достатньо сказати, що на острові ніде сховатися від шуму морського прибою. Звичайно, крім як у печері. Найвища точка острова - пік Манурева заввишки 385 м над рівнем моря.
Тут можна спостерігати явище, коли з одного боку острова настає приплив, а з іншого - відплив
Через сильні вітри й течії тут можна спостерігати таке явище, коли з одного боку острова настає приплив, а з іншого - відплив.
Щоб краще зрозуміти, проведіть експеримент: підставте палець під струмінь води з-під крана. Під пальцем, як за перешкодою, води буде менше, а над пальцем - більше. Саме таке явище призводить до тривалих відпливів на східному узбережжі острова.
Власник пансіону - пан Ів, син українки і француза
На Руруту ми зупинилися в сімейному пансіоні Le Manotel, розташованому в кілометрі від селища Ауті. Його власником є поважний пан Ів, син українки і француза, які познайомилися під час Другої світової війни. Коли Ів виріс і вступив до лав французької армії, він був направлений служити на Руруту.
Тут він познайомився з місцевою дівчиною, полінезійською красунею, та вирішив залишитися. Номери в пансіоні дуже скромні, але навколо хатинок - все у квітах, а найголовніше - є маленький і дуже гарний садочок. Тут усе зроблено з любов’ю. Нащадок українки пан Ів - працьовитий господар, який чудово розуміється на садівництві.
Він не тільки знає назви всіх рослин у своєму чарівному саду, всіх дерев, кущів і трав, що ростуть у дикій природі, а й назви великої кількості овочів і фруктів, які вирощують на острові.
Крім того, пан Ів володіє великою печерою, в якій родина його дружини жила 100 років тому. Між іншим, однією з основних визначних тутешніх пам'яток є красивий грот, названий на честь президента Франсуа Міттерана, який відвідав острів у 1990 році.
Ідеальне місце для спостережень за китами
Острів Руруту широко відомий як чудове місце для спостереження за китами. З липня по жовтень до острова припливають спарюватися та народжувати дитинчат горбаті кити (лат. Megaptera novaeangliae). Завдяки тому, що тут немає лагуни й одразу за прибережним рифом починаються великі глибини, цих величезних красенів можна бачити в кількох десятках метрів від берега.
Під час нашого транзиту на Таїті від спеки плавився асфальт. На летовищі ми придбали масло від засмаги. Але після прибуття на Руруту це масло чомусь швидко загусло та побіліло. Наша перша думка була, що воно зіпсувалося. Виявилося, що це сталося через холод!
Хоч був липень, та ми були у Полінезії, температура повітря на Руруту не підіймалася вище +15 °C. Через холод у нас навіть думки не було піти на пляж, щоб скупатися. Добре що ми не викинули "зіпсоване" масло. Після повернення на спекотне Таїті воно повністю відновилося. Коли ми розповідали про цей випадок, таїтянці казали, що загусле масло нагадує їм сніг, якого вони ніколи не бачили.
Через холод на Руруту, для занурювання з китами нас вдягли в дуже товсті, так звані сухі, гідрокостюми. Штормовий вітер здіймав великі хвилі, а в моторному човні було дуже зимно: не рятували навіть брезентові плащі, які ми одягли зверху.
Саме в ті дні з'явилися перші кити, і ми спостерігали за тим, як вони спливали зовсім поруч з моторним човном у воді фантастичного сапфірово-синього кольору.
Небезпечна риба
Місцеві полінезійці здавна полювали на китів. Кажуть, що востаннє на Руруту вбили кита в 50-х роках минулого століття, але кит виявився занадто великим, щоб мешканці змогли всього його з'їсти. Він так й залишився за рифом. У наш час місцеві жителі віддають перевагу рибним консервам.
На те є своя причина: у навколишніх водах є багато риби, у разі споживання якої може розвинутися сігуатера - захворювання, що виникає через отруєння сігуатоксином.
Цей нейротоксин міститься в певному виді одноклитинових (лат. Gambierdascus toxicus), яки зустрічаються на поверхні водоростей, що живуть в коралах. Він накопичується в рибі, яка поїдає корали. До них належать риба фугу, риба-куля, риба-місяць, спиноріг та інші.
Сім днів ми подорожували між селищами, спостерігали за репетиціями та виступами
Крім інтересу до літературної спадщини Жуля Верна та морської біології, на острів нас привела любов до етнографії.
Головною метою подорожі було відвідування триденного етнофестивалю. Упродовж усіх днів перебування ми подорожували між селищами, спостерігали за репетиціями що відбувалися вдень та виступами, що проходили ввечері.
Разом з нами на авіарейсі було багато пасажирів у традиційних для Руруту костюмах. Легко було здогадатися, що всі вони звідси родом, але зараз живуть та працюють в Австралії чи Новій Зеландії. Вони прилетіли відвідати рідних, а також взяти участь у фестивалі.
Перед відльотом у залі аеропорту Таїті був влаштований справжній концерт. Хор чудово виконав кілька пісень. Після прильоту нас разом з усіма привітали незвичним способом - щедро обсипали кольоровим пилом.
Усього на острові - три селища: Моераї, Авера та Ауті, в яких проживає близько 2,5 тисяч осіб. Села змагаються між собою протягом трьох днів фестивалю - кожному селу відведено для виступу окремий день.
Переможця визначає конкурсна комісія, в яку входять сільські хореографи, а також "селебріті" - відомі люди. Кожного члена комісії представляють окремо. Деякі з них демонструють неабиякі танцювальні здібності, і це вітає публіка щирими гучними оплесками.
Підготовка до фестивалю триває багато місяців. Величезні зусилля докладаються для виготовлення костюмів, і особливо - легендарних головних уборів з дотриманням усіх традиційних правил народного ремесла. Для цього використовують природні волокна рослини пандана (тапи). Зразки вбрання надаються комісії для суворої перевірки.
Вечір, який ми пам'ятатимемо все життя
На вечорі фіналу та закриття фестивалю нас запросили зайняти місця на трибуні для почесних гостей. Тож ми мали змогу зблизька та по-справжньому насолоджуватися яскравим видовищем. Почесні гості й поважні особи, крім коротких промов, показували чималу танцювальну майстерність у бліц-номерах.
Під час одного з виступів лідер танцюристів взяв за партнерку саму керівницю журі. Вони демонстрували в танці відверто еротичні рухи, викликаючи в публіки сміх і овації, але ніхто не насмілювався виказати гордовитість або сором.
Була холодна, вітряна, ніч. Йшов дощ. Наперекір цьому, ентузіазм не вщухав ні на хвилину. Тож в кінці нашого перебування на Руруту нам вдалося не лише отримати унікальний подарунок - чоловічий і жіночий головні убори, а й фантастичні спогади на все життя.
Нагадаємо, раніше Вадим Івлєв розповідав про свою мандрівку на найвіддаленіший острів Французької Полінезії.
Також пропонуємо почитати, як мандрівник на власні очі побачив Атол Гендерсон у Тихому океані.