День у раю: як ми побували на найвіддаленішому острові Французької Полінезії

Фату-Хіва в Тихому океані: острів з найкрасивішою бухтою світу

Український мандрівник Вадим Івлєв разом із дружиною Оксаною поставили для себе незвичну мету: пройти шлях відомого норвезького мандрівника-дослідника Тура Геєрдала і відвідати Фату-Хіва - найпівденніший острів Маркізьких островів у центральній частині Тихого океану.

Фату-Хіва не приваблює туристів пляжами. Туристи бувають тут дуже рідко, адже дістатися на острів інакше як на яхті просто неможливо, розповідає мандрівник. Це найвіддаленіший острів Французької Полінезії, а місцева бухта вважається найкрасивішою з усіх, що є на землі.

Якою була ця незвична мандрівка - Вадим Івлєв розповів у колонці для РБК-Україна.

"Довелося подолати відстань у пів земної кулі"

Книга Тура Геєрдала "Фату-Хіва", що прославила крихітний острів на весь світ, вийшла, коли мені було десять років. На той час моя уява створила яскраві картини пригод на дикому тропічному острові. Через багато років я втілив ці фантазії в подорож, яку можна назвати міні-експедицією.

Щоб на власні очі побачити цей унікальний острів, мені з дружиною Оксаною довелося подолати відстань у пів земної кулі. Спочатку був переліт Київ - Париж - Сан-Франциско - Таїті.

Потім ми полетіли на північний схід Тихого океану - на острів Нуку-Хіва, який є головним на віддаленому архіпелазі Маркізькі острови. Звідти маленький гвинтовий літак доправив нас на острів Хіва-Оа, відомий світу як останній прихисток художника Поля Ґоґена. На цьому острові ми кілька днів терпляче чекали, щоб поліпшилася погода.

Наша подорож розпочалася о 02:00 - посеред чорної безмісячної ночі. Було настільки темно, що нічого не було видно навіть на відстані витягнутої руки. Недавно пройшла тропічна злива, тож повітря було вологим і свіжим. Навколо стояла дзвінка тиша. Спросоння ми просто з'їхали на сідницях з високого зарослого бананами та ліанами слизького пагорба, як по ковзанці.

Фото: Затока незайманих (від фр. Baie des Vierges), мабуть, найпривабливіше в усіх південних морях (Вадим Івлєв)

Найвіддаленіший і рідко відвідуваний острів Французької Полінезії

Ми дісталися до маленької пристані, де на нас чекав човен. На ньому ми повинні були проплисти 200 кілометрів у відкритому безлюдному океані, де навіть не ходять кораблі. Колись полінезійці долали цей шлях у хисткому каное за три дні. Лише уявіть - три дні в каное у відкритому океані!

Нам було набагато простіше - у нас був 7-метровий моторний човен. Але навіть у ньому нас вразив розмір океанських хвиль. Моряк за штурвалом здавався зовсім крихітним на тлі велетенського водяного валу, який стіною підіймався за кормою.

Здавалося, що за його спиною був величезний екран, на якому транслювали фільм жахів з підступними хвилями-вбивцями в головній ролі. Загалом команда човна складалася із двох хлопців-полінезійців: шкіпера та матроса.

Спочатку нам було складно зрозуміти, хто з них головний, адже за зовнішнім виглядом вони були схожі на місцевих рибалок, вдягнених у рвані майки та шорти й з виразками на обох ногах, перемотаних старими бинтами.

Фату-Хіва - найвіддаленіший і рідко відвідуваний острів Французької Полінезії. У 1595 році його відкрив іспанський капітан Альваро Менданья, який і дав острову назву - Магдалена. Капітан Джеймс Кук став наступним гостем зі Старого світу - він відвідав острів майже через два століття, у 1774 році.

Фото: Сірі скелі та мальовничі гірські струмки (Вадим Івлєв)

Нам пощастило з погодою - океан був майже спокійним, тож через п'ять годин ми досягли острова. Капітан катера дуже поспішав, щоб прибути до світанку й показати нам чарівний момент - схід сонця в затоці Ханававе (Hana Vave). Цю бухту ще називають Затока незайманих (від фр. Baie des Vierges).

Це, мабуть, найпривабливіше місце як на острові, так і в усіх південних морях. Бухта вважається найкрасивішою з усіх, що є на Землі. Щоб її побачити, сміливці пливуть на вітрильниках через океан. Щиро захоплювалися красою бухти й бувалі моряки, які бачили безліч інших важкодоступних місць, про які мандрівники можуть тільки мріяти.

Ми прибули в бухту в ту саму мить, коли ледь зажевріло сонце, і чудово запам'ятали образ цього райського куточка. Стрімко настав світанок. Помилувавшись краєвидом, ми вирушили вздовж східного узбережжя острова. Воно має кілька вузьких затишних бухт, придатних для якірної стоянки.

Фото: Острівний сніданок - смачний стейк з тунця та домашні млинці з медом із бананових квітів (Вадим Івлєв)

Пройти пішки по берегу з однієї бухти в іншу неможливо, через те що їх розділяють дуже високі й круті скелі, тож потрібно підійматися в гори або плисти човном. Ми із захватом дивилися, як величезні сірі скелі здіймалися високо в небо. Де-не-де їх прорізали мальовничі гірські струмки. Але головне, що цими прямовисним скелями, абсолютно незрозуміло як, на приголомшливій висоті лазили дикі цапи!

Милуючись цим видом, ми непомітно дісталися до бухти Омоа, де мали зійти на берег. Саме в цьому місці в 1937 році висадився Тур Геєрдал зі своєю дружиною Лів. Ми дивилися, як на залізному моторному човні за нами прибув місцевий голова, пан Анрі.

Нам дуже сподобалися чистота і порядок, що панували на березі. На причалі були рівно складені різні матеріали та величезні мішки з гравієм.

Фото: Екскурсія в гори на автівці місцевого голови, пана Анрі (Вадим Івлєв)

Відразу за пристанню починалося село - маленькі хатки з рівними дахами потопали в зелені та квітах. Нас здивувало, що майже в кожному дворі стояв автомобіль-пікап, і це на невеликому острові, який можна легко обійти пішки.

Біля ґанку пана Анрі ми помітили порослий мохом камінь - це був бог з каменю, легендарний тікі, якого господар знайшов і приніс з джунглів. На честь цього бога полінезійців Тур Геєрдал назвав свій пліт "Кон-Тікі" - на ньому він у 1947 році подолав пів Тихого океану.

На острові - лише один асфальтований автошлях завдовжки 17 кілометрів

Пан Анрі запросив нас до свого будинку, тож ранок почався з острівного сніданку - дуже смачного стейка зі свіжовиловленого жовтоперого тунця (фр. Yellowfin, від лат. Thunnus albacares) та домашніх млинців з медом із бананових квітів.

Смак меду був чудовий і ні на що не схожий. Поснідавши, ми вирушили на екскурсію в гори на автівці пана Анрі, яка нестримно продиралася через щільні джунглі. Раптом ми побачили пасіку, а біля неї - величезні пласкі камені. Саме тут було знайдено петрогліфи, детально описані Туром Геєрдалом в 1937 році.

Фото: Петрогліфи на валунах, що зображають бога полінезійців, на честь якого Тур Геєрдал назвав свій пліт "Кон-Тікі" (Вадим Івлєв)

На валунах ми побачили малюнки, на яких, зі слів пана Анрі, було зображено бога тікі та риб, імовірно, китів. Пан Анрі, крім полінезійської, знав лише французьку. Тож, дивлячись нам в очі й шукаючи розуміння, він повторював: "Тікі, бален, тікі, бален" (з фр. baleine - кит).

Далі наш шлях пролягав біля гори Туауого (960 метрів) - головної вершини острова, що ховалася за щільними хмарами. На острові є лише один асфальтований автошлях завдовжки 17 кілометрів. Він проходить навколо вершин і водоспадів та з'єднує села Омоа й Ханававе.

По дорозі ми зустріли сучасну шляхо-будівельну техніку - бульдозери та грейдери стояли у повній готовності до роботи в разі зсувів ґрунту. Туристи вважають за необхідне пройти цей шлях пішки, адже така пригода буває лише раз у житті. Коли ще знову потрапиш на острів Фату-Хіва.

Біля дороги ми побачили уламки коралів, і це стало великою загадкою, адже в морі навколо острова коралів немає, як і взагалі на Маркізьких островах немає коралових рифів. Майже всі пляжі тут - з чорного вулканічного піску та гальки. Фату-Хіва не приваблює туристів пляжами - вони бувають тут дуже рідко, адже дістатися сюди інакше як на яхті неможливо.

Фото: Шлях проходить навколо вершин і водоспадів. Море навколо - спокійне й ласкаве (Вадим Івлєв)

На острів раніше заходило французьке судно Aranui-5, що доставляло вантажі та пасажирів, але його вже давно не було. Попри все це, жителі острова не такі вже й далекі від цивілізації. Якщо жартома, то тут, на острові, ми знайшли справжній сучасний екологічний рай. До речі, на Фату-Хіва є безкоштовний Wi-Fi - острів покритий мережею стільникового зв'язку.

Крім того, острів'яни користуються щедрими плодами природи. Хоча слід зауважити, що спочатку на острові не було нічого, крім вулканічного каменю. Згодом полінезійці, а потім і європейські колоністи привезли сюди культурні рослини, які тепер ростуть у дикій природі без добрив, в екологічно чистому середовищі.

Тут можна зустріти ваніль, гібіскус, горіх, папороть, бамбук, лимон, лайм, апельсин, банан, кокос і тютюн - всього понад сотню культурних рослин. Загалом тут налічується 20 видів манго, 30 видів авокадо, деякі плоди якого важать 2 кілограми. Тут самі по собі ростуть декілька видів бананів, а також папая, світі, хлібне дерево, різні декоративні дерева, культурні чагарники та навіть декоративна трава.

Фото: Люди на острові працюють до першої години дня, а потім займаються спортом, зазвичай серфінгом. Або грають у футбол (Вадим Івлєв)

Серед корінних теплокровних мешканців на острові є тільки деякі морські птахи й кити в океані навколо. Полінезійці завезли сюди свиней, курей і щурів, європейці - всі інші види птахів і тварин. На острові прижилися й стали дикими коні, віслюки, вівці, кози, собаки, коти та кури. Тут є гекони та отруйні золотисті багатоніжки.

На острові не буває спекотно

Сюди "зайцем" на одному з кораблів прибули скорпіони, є тут і павуки, але не отруйні. Зараз у лісі можна полювати на диких свиней, курей, кіз, що розплодилися самостійно. Біля острова можна ловити величезну кількість риб, у тому числі жовтоперого тунця, а також лангустів і крабів.

Колись Фату-Хіва був густонаселений, як і всі Маркізькі острови. Більшість хвороб, невідомих місцевим жителям, були завезені європейцями: туберкульоз, проказа, венеричні й слонова хвороба, кишкові інфекції, грип тощо. Тож місцеві полінезійці почали вмирали від голоду та хвороб. На момент прибуття Тура Геєрдала на острові жило близько сотні мешканців.

На сьогодні тут у двох маленьких селищах постійно живуть шість сотень осіб. Люди на острові прокидаються рано - о 4 або 5 годині, йдуть ловити рибу або на роботу. Працюють вони до першої години дня, а потім займаються спортом, зазвичай серфінгом або грають у футбол, а ввечері практикуються в традиційних танцях гака. Попри невелику кількість населення, кожний клаптик землі має господаря.

Фото: Повернутися до природи? Одна справа - мріяти, а зовсім інша - отримати те, про що мрієш (Вадим Івлєв)

На острові не буває спекотно - середня температура тут становить +25 градусів. Тільки високо в горах вітряно й прохолодно. Море навколо спокійне й ласкаве. І хоча нам тут все дуже сподобалося, потрібно було повертатися додому.

У своїй книзі "Фату-Хіва" Тур Геєрдал доходить висновку, що цивілізованій людині, яка бажає повернутися до першоджерел, дикої природи, просто нікуди повертатися. Адже доведена до відчаю життям у кам'яних джунглях, сучасна людина ідеалізує все, що незвично. Однак провівши кілька годин або тижнів у знайденому раю, вона рятується втечею у звичні та милі серцю шум і суєту.

Повернутися до природи? Попрощатися із цивілізацією? Одна справа - про щось мріяти, а зовсім інша - отримати те, про що мрієш. Ми намагалися пройти шляхом Тура Геєрдала, щоб усе це відчути й зрозуміти. Тож зараз ми можемо погодитися з ним.

Нагадаємо, раніше Вадим Івлєв розповів РБК-Україна, як побував на легендарному острові Бора-Бора.