Корковадо: найкращий природний заповідник
Автор цього блогу, відомий український мандрівник Вадим Івлєв, досліджує маловідомі куточки планети та планує свої мандрівки у найбільш незвичні та віддалені локації. У одному з журналів він прочитав статтю про унікальний природний заповідник Корковадо, розташований у Коста-Ріці - державі в Центральній Америці.
Величезний природний парк знаходиться прямо посеред тропічних джунглів. Дістатися туди було вкрай проблематично, але саме через це мандрівник і вирішив там побувати. Своїми спогадами та враженнями про пригодницьку мандрівку він поділився з РБК-Україна.
Наша подорож до Коста-Ріки ледь не завершилася, так і не розпочавшись. Ми мали вилітати із Нью-Йорка з летовища імені Дж. Ф. Кеннеді до Лас-Вегаса, штат Невада. А далі - через Фінікс, що в Аризоні, до Коста-Ріки. Але на стійці транзитних пасажирів нас мало не відправили в протилежний бік!
Видаючи посадкові талони, дівчина усміхнулася й побажала хорошого відпочинку в Сан-Хуані. Я подякував і виправив її: "Не в Сан-Хуані, а в Сан-Хосе!". Вона здивувалася, подивилася в комп'ютер, виписала нові талони й знову побажала щасливого польоту.
Національний парк, де щонайменше вісім екосистем
Щоб пояснити, з чого все почалося, потрібно повернутися на рік назад. Тоді в журналі "Fortune" я прочитав статтю про унікальний природний заповідник Корковадо, загублений у гущавині тропічних джунглів на кордоні Панами та Коста-Ріки.
Високі гори, багато з яких є вулканами, та густі джунглі створюють природний кордон Коста-Ріки як на півночі, так і на півдні. У статті йшлося, що це місце є одним з рекордсменів за різноманіттям видів рослин і тварин.
Назва "Корковадо", яка португальською звучить як koʁkovadu, означає "горбань". Справді, саме такий вигляд має півострів Оса, що на узбережжі Тихого океану, де розташований парк. Він охоплює майже не займану людиною територію, вкриту дощовим лісом.
У національному парку налічується щонайменше вісім екосистем: тут росте понад 500 видів дерев та понад 10 тисяч видів комах, гніздяться близько 400 видів птахів, живуть понад 100 видів земноводних і плазунів.
Фауна парку представлена приблизно 140 видами ссавців: ягуарами, оцелотами, мавпами, мурахоїдами, лінивцями, броненосцями, тощо.
Найбільше приваблював той факт, що дістатися парку було надзвичайно складно, а умови життя - лише базові. Тож я відразу взявся за купівлю квитків до Коста-Ріки. Пізно вночі наш літак прибув до Сан-Хосе - столиці держави.
Ми одразу пішли до транзитного готелю, розташованого в старому приватному будинку. Щойно ми переступили поріг номера та увімкнули світло, як на столі посеред кімнати забігали кілька величезних тарганів. На моє запитання, що це таке, господиня відповіла просто і ясно: "Це частина екзотики".
"Нас попередили: потрібно міцно триматися, щоб не випасти за борт"
Рано-вранці на аеродромі нас чекав крихітний літак. Під час зльоту ми звернули увагу на безліч дуже бідних будинків, розташованих поблизу злітної смуги. На вулицях столиці нас неприємно вразили гори неприбраного сміття. Водночас були й багаті будинки, обнесені парканом з колючим дротом.
Тим часом костаріканці називають свою країну "Швейцарією Центральної Америки". Справді, в регіоні за рівнем життя вони займають третє місце - слідом за Панамою та Домініканською Республікою. Але до Швейцарії їм, зрозуміло, насправді ще дуже далеко.
Наш літак летів невисоко, тож ми бачили гори, річки, поля та джунглі. Через годину він приземлився просто посеред лісу - на порослу травою галявину. Нас відвели за невеличкий шлагбаум, де ми й стали чекати, що ж буде далі. Щоб якось згаяти час, ми роздивлялися вироби з дерева, які пропонувала місцева мешканка.
Це були не дуже майстерно виготовлені та яскраво розфарбовані фігурки птаха тукана і маски. З цікавості я взяв одну з масок, щоб роздивитися її ближче, і аж присів від подиву. Зовні вона здавалася дуже масивною, а насправді була дуже легкою. Я був вражений!
Це ніби взяти велику сковорідку з товстого чавуну, яка б важила, як повітряна кулька! Виявилося, що маска виготовлена з дерева бальса, яке славиться дуже легкою деревиною.
Невдовзі за нами приїхав джип, тож ми вирушили в дорогу. В небі кружляло багато стерв'ятників, але водій підказав, що це грифи-падальники. Минуло трохи більше години, і ми дісталися річки, над якою стояла пофарбована блакитним стара будівля - місцевий річковий вокзал.
Ми розташувалися на лавках в 4-метровому металевому неглибокому моторному човні, а в скриню на носі склали валізи. Нас попередили, що потрібно бути уважними й міцно триматися, щоб не випасти за борт.
"Човен мчав вздовж берега, сильно розгойдуючись на океанських хвилях"
Спочатку ми близько години пливли широкою річкою, на чорно-коричневому березі якої паслися корови й лежали крокодили. Іноді траплялися високі дерева, 15-17 метрів заввишки, з яких у воду звисали повітряні корені (pneumatophores). З’ясувалося, що це білі мангрові дерева (лат. Laguncularia racemosa).
Я на власні очі побачив дивовижне створіння природи, яке породило легенди про дерева, що крокують. Мабуть, саме про них ідеться в науково-фантастичному романі Джона Віндема "День трифідів". Човен повернув праворуч, у вузьку протоку в мангровій гущавині.
Ми були змушені постійно пригинатися під колючими гілками, які звисали над нами, але керманич майстерно маневрував у заростях.
Через півгодини ми знову виринули на вільний простір - керманич пригальмував, ніби збираючись із силами й готуючись до чогось дуже важливого, і раптом човен рвонув уперед, набираючи швидкість. Ми побачили величезні хвилі й морський горизонт.
Човен зробив спробу перескочити через хвилі океанського прибою, щоб вирватися з гирла річки в океан. Нас вкрила сила-силенна води, і ми, хоч і були в накидках від дощу, вмить змокли до нитки. Для пасажирів човна цей момент став несподіваним і шокуючим. Одна з жінок зауважила, що якби знала, якого страху доведеться натерпітися, то ніколи б не попливла.
Але човен вже мчав вздовж берега, сильно розгойдуючись на океанських хвилях. Хвилин за десять ми висадили інших пасажирів, а ще за деякий час - заплили у вузьку річку й причалили до дерев'яного пірса біля чорного від старості бунгало під великим дахом.
Це була наша мета - загублений екологічний готель. Зовні це була скромна хатина, збита з дерева, з величезними щілинами в стінах, але з чудовим ліжком і душем. Навколо все пахло - поруч із входом росли гігантські тропічні квіти, чарівний аромат яких був приємнішим і сильнішим за вишукані парфуми.
Нас запросили на вечерю, де ми познайомилися з іншими гостями. Всього їх було п'ятеро: подружні пари з Данії та Англії та жінка з Німеччини. Всі виявилися дуже цікавими особистостями.
Тут були відомий продюсер телепрограм, професор з Кембриджу та плавчиня на довгі дистанції, для якої наш готель був лише зупинкою на її довгому шляху вздовж тихоокеанського узбережжя Центральної Америки.
Безлюдний острів Каньйо
Наступного дня ми вирушили на екскурсію та дайвінг на безлюдний острів Каньйо, який за розмірами та популярністю є другим після острова Кокос і на якому перебуває невеличкий загін рейнджерів-прикордонників.
Нам дозволили висадитися, хоча Каньйо і Кокос - заповідники, закриті для відвідування: кажуть, через те, що на островах можуть бути заховані піратські скарби.
Дайвінг був цікавий, хоча замість білоперих рифових акул (лат. Triaenodon obesus) і невеликих акул-молотів (лат. Sphyrnidae) ми сподівалися побачити зграї великих небезпечних хижаків. Ще поруч з островом проходить маршрут міграції китів, але нам їх помітити не вдалося.
Тож після кількох днів походів джунглями навколо екоготелю ми повернулися до столиці Сан-Хосе, взяли у прокаті машину й вирушили на північ трансамериканською автострадою. Але це вже наступна історія.
Нагадаємо, раніше Вадим Івлєв розповідав РБК-Україна про свою поїздку до Мачу-Пікчу, легендарної гірської цитаделі.
Також раніше український мандрівник поділився історією про те, як курортний тропічний острів Сен-Мартен пережив вражаючий шторм.