Моє екстремальне знайомство в Доломітових Альпах з льодовиком, який незабаром розтане

Автор цього блогу, мандрівник Вадим Івлєв, шукає найвіддаленіші куточки світу, до яких вкрай складно дістатися.

Навіть локацію для катання на лижах він обрав незвичну та унікальну: гору Мармолада на північному сході Італії - одну з найкращих гірськолижних трас світу та льодовик, який незабаром розтане. Про свою пригодницьку мандрівку він розповів РБК-Україна.

500 кілометрів трас на схилах чотирьох долин

Моє серце небайдуже до гір - там воно то завмирає на крутих спусках, то мало не вистрибує від хвилювання на старті або від втоми на фініші. Після повернення додому від спогадів про гори стає солодко й радісно. Уперше я зрозумів, що люблю гори, кілька років тому - після спуску на лижах з вершини заввишки 3300 метрів.

Гора під назвою Мармолада розташована в Італії за 100 кілометрів на північний захід від Венеції. Моя дружина Оксана - чудова лижниця, тож цей спуск був її подарунком на мій день народження й став несподіванкою для мене.

Фото: Гірський хребет Селла, розташований в Італії за 100 кілометрів на північний захід від Венеції (Вадим Івлєв)

Одинадцяте січня почалося легко й радісно на круговому лижному маршруті Селла-Ронда протяжністю 40 кілометрів.

Важко уявити краще місце для катання на лижах, адже це 500 кілометрів трас, з'єднаних між собою двома сотнями гірськолижних підйомників на схилах чотирьох затишних долин. До полудня ми не поспішаючи дісталися на лижах до курорту під назвою Араба, а потім до станції підйомника Мальга-Чапел.

З цієї точки, розташованої на висоті 1446 метрів над рівнем моря, підіймається ліфт на вершину заввишки 3269 метрів. У зворотному напрямку пролягає траса Ла-Беллунезе протяжністю 12 кілометрів з перепадом висот у 1810 метрів та неперевершеним видом на хребет Селла.

Фото: Кажуть, що льодовик, розташований у гірському масиві Мармолада, може розтанути вже через 15 років (Вадим Івлєв)

Як тільки гондола підйомника відправляється зі станції, перед вами в усій красі постає гора і траса, на якій у 1935 році відбулися знамениті "гігантіссімо делла Мармолада" - перші в історії перегони з гігантського слалому. Тут можна поліпшити свою лижну майстерність, адже справжня техніка катання перевіряється на кращих гірськолижних схилах - саме таких, як цей.

Гори бувають підступними. Буває, що кататися небезпечно, але водночас весело. Там, на вершині, можна побачити те, що мало хто бачив. У горах ми шукаємо природну красу, тож потрібно поспішати! Кажуть, що льодовик, розташований у гірському масиві Мармолада, може розтанути вже через 15 років.

"Кабіна провалилася на метр вниз, здригнулася й зупинилася"

Кабіна ліфта підіймалася вище і вище. Раптово ніби тінь накрила гору, і наша гондола щосили налетіла на невидиму стіну. Вона провалилася на метр вниз, але не стала падати далі, страшно здригнулася й зупинилася. Усе завмерло. І тоді ми відчули свіже повітря - таке морозне, що можна було побачити своє дихання.

На висоті панував холод. Навколо нас не було нічого, крім льоду і скель. Крізь вікно було видно, як далеко внизу крихітні фігурки лижників летіли по схилу, насолоджуючись зимовим раєм, всі як один в яскравих, добре помітних на тлі снігу костюмах - оранжевих, жовтих, червоних... Їх синхронні рухи зачаровували, як музика.

Фото: На вершині гори, на висоті 3269 метрів (Вадим Івлєв)

Гондола затремтіла й знову рушила в дорогу. Невдовзі вона дісталася кінцевої точки. Усі, хто був з нами в кабіні, напружено мовчали, як парашутисти перед стрибком. Стрімко відчинилися двері, тож ми один за одним швидко стали вискакувати, хапаючи на льоту свої лижі. Далі потрібно було зробити кілька кроків зі станції на дірчастий залізний поміст, що висить над прірвою. Нас проймає трепет.

Можна лише уявити радість, яку відчував австрійський альпініст і письменник Пауль Грохман, який 28 вересня 1864 року уперше підкорив цю вершину.

Через півстоліття, у 1915 році, під час Першої світової війни саме в цьому місці проходила лінія фронту. Тоді солдати побудували в льодовику крижане місто, ховаючись у його тунелях від обстрілів. Вони не мали змоги бачити небо, а внизу пролягала долина смерті.

Фото: Оксана насолоджується зимовим раєм (Вадим Івлєв)

Під нашими ногами вже немає гори вагою в трильйон тонн, нас ніщо не тримає, ми летимо в безмежному небі на висоті 3269 метрів. За 250 мільйонів років, з часу утворення, ця гора бачила багато всього, але її краса залишиться вічною.

"Піді мною лежав незайманий сніг - без жодного сліду"

На вершині гори, з лижами на плечі, я відчував себе щасливим. Я стояв на висоті, а піді мною лежав незайманий сніг - без жодного сліду. Я застібаю черевики, прикріплюю лижі, готуюся до спуску - туди, де ще ніхто не був. Починаю спуск повільно й ніжно. Тихо шелестить сніг. Майже безшумно ковзають лижі. Але годі, на трасі один закон - рухайся! Не затримуй інших!

Я кидаюся вперед і вниз по крутому крижаному схилу. Швидкість зростає. У крові адреналін. Ось він - чудовий світ швидкості! Триває політ. Я лечу на лижах по незайманому снігу, залишаючи позаду себе сліди. Невідомо, що попереду, але жага нового й віра в те, що все буде добре, підштовхує мене вперед.

Фото: На трасі Ла-Беллунезе протяжністю 12 кілометрів з перепадом висот у 1810 метрів (Вадим Івлєв)

Траса тягнеться, як гума, і переходить то в довгу обривисту, вкриту льодом, то коротку, пологішу. Так довго, без перерви, я ще не ніколи не з'їжджав. Мене огортає втома, ноги вже тремтять. Ще не пройдена навіть половина траси, а я вже ні живий ні мертвий. Тут є підстава, щоб похитнулася самовпевненість. Природа завжди перемагає.

"Я щосили відштовхнувся палицями й більше не зупинявся"

На трасі лише один напрям - униз. Обдурити гору не вдасться. Я пригальмував на повороті, став збоку і, спершись на палиці, важко дихав. Величезний чорний пік висів наді мною. Уже з'явилися вечірні тіні. Гора, чому ти зі мною така жорстока?

Підсвідомо я розумів, що слід рухатися далі, не потрібно здаватися! Це був голос гори чи це крикнув якийсь лижник, що їхав позаду мене? Я щосили відштовхнувся палицями й більше не зупинявся. Я їхав і весь час думав, що можу пишатися самим наміром здійснити спуск з Мармолади.

Фото: Гора вчить радіти життю (Вадим Івлєв)

Схил вже пологий, підгірок. Стає легше. Швидкість сповільнюється, лижі зупиняються. Тиша. Я під магією гори - її голос звучить в мені.

Що робитимеш завтра? Тут дуже легко планувати наступний день: за пройденою трасою будуть нові - червоні й чорні, кріселки та бугелі. Знаю, що вони ніколи не закінчаться. Тому на горі легко скинути із себе сум, а порожнечу заповнити красою.

Фото: Казковий настрій, який буває лише в горах (Вадим Івлєв)

Гора вчить радіти життю - хороший варіант порятунку від накопиченого за рік негативу. Нарешті охоплює приємна втома і спокій. Сьогодні я був віч-на-віч з горою. Навіть почулося бог знає що, ніби вона говорила зі мною...

Через деякий час після спуску, повернувшись у свій будиночок, скинувши черевики й поставивши лижі сушитися, ми з Оксаною пішли у харчевню біля дороги святкувати день народження. Навколо завірюха, а тут - тепло, у каміні потріскує вогонь, нас охоплює казковий настрій, який буває лише в горах.

Нагадаємо, раніше Вадим Івлєв розповідав РБК-Україна про свою поїздку до Мачу-Пікчу, легендарної гірської цитаделі.

Також раніше український мандрівник поділився історією про те, як курортний тропічний острів Сен-Мартен пережив вражаючий шторм.