Безлюдний кораловий атол: як я побував в особливому місці Тихого океану
Відомий український мандрівник Вадим Івлєв продовжує розповідати РБК-Україна про маловідомі та віддалені куточки нашої планети, в яких йому вдалося побувати. Цього разу він вирішив дослідити локацію, яка тісно пов'язана з подіями пригодницької книги "Мобі Дік, або Білий кит" Германа Мелвілла.
Події книги розгорталися навколо реальної історії: 20 листопада 1820 року американський 26-метровий китобійний корабель "Ессекс" був потоплений 26-метровим кашалотом посеред Тихого океану. Роман справив велике враження на мандрівника. "Я вирішив сісти на корабель і вирушити в плавання в незвичайне місце - туди, де 200 років тому китобої "Ессекса" пережили страхіття", - розповідає він.
Цим місцем став острів Гендерсон - кораловий атол, піднятий підводними вулканами на висоту 15 метрів над рівнем моря. Саме тут кілька днів знаходилася частина екіпажу потерпілого в аварії судна.
У 1988 році Гендерсон внесли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як територію, яка зазнала мінімального впливу людини та зберегла свій первісний вигляд. Гендерсон досі залишається безлюдним островом. Він розташований у південній частині Тихого океану. Із 1902 року входить до складу володіння Великої Британії Піткерн.
Атол Гендерсон: слідами "Мобі Діка"
Хто відмовиться зробити щось таке, що стане найзахопливішою пригодою в житті? Наприклад, вирушити в подорож, щоб після повернення гучно заявити: "Врятувався лише я, щоб розповісти вам, що всі загинули, крім мене та… великої риби".
Так би міг сказати герой однієї з найзагадковіших книг з коли-небудь написаних у світі - я маю на увазі книгу "Мобі Дік, або Білий кит" Германа Мелвілла.
Вона зачіпає читача, як гострі зазублини гарпуна китобоя, і вже не відпускає, доки ви не перегорнете останньої із майже семисот сторінок. І що найцікавіше, в основу цієї епічної морської пригодницької книги покладено реальні події - йдеться про американський 26-метровий китобійний корабель "Ессекс", який 20 листопада 1820 року був потоплений 26-метровим кашалотом посеред Тихого океану.
У душі кожного живе жага до пригод. Надія на майбутню цікаву подорож надає відчуття щастя. Кілька років тому я зрозумів, що мене вже мало що захоплює, тож я вирішив сісти на корабель і вирушити в плавання в незвичайне місце - туди, де 200 років тому китобої "Ессекса" пережили страхіття. Це був перевірений спосіб розвіяти нудьгу і поліпшити колір обличчя.
Відомо, що після загибелі корабля 20 членів команди вирушили на човнах на південь під палючим сонцем. Через два тижні вони натрапили на невеличкий безлюдний острів і висадилися на ньому.
На острові не було їжі, крім молюсків і пташиних яєць, тож через місяць 17 осіб вирішили шукати порятунку в морі й вирушили в бік Південної Америки, а троє залишилися. Їх через майже чотири місяці врятував корабель.
Що сталося з рештою? Через деякий час на сусідньому безлюдному атолі Дюсі був знайдений човен і три людських скелети. Ще п'ятьох, включаючи капітана і першого помічника, врятували зустрічні кораблі. Усі інші померли від голоду або були вбиті. Ті, кому вдалося врятуватися, зізналися, що вижили завдяки канібалізму.
Непростий шлях до коралового атола в Тихому океані
Острів, на якому висадилися моряки "Ессекса", має назву Гендерсон - це кораловий атол, розташований у пустельній частині Тихого океану. У минулому на ньому жили полінезійці, але острів став безлюдним через екологічний та економічний занепад і голод.
У 1988 році він був внесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як територія, що зазнала мінімального впливу людини та зберегла свій первісний вигляд.
Як можна туди дістатися? Спочатку потрібно потрапити на Таїті, що у Французькій Полінезії, після цього літаком до острова Хао (архіпелаг Туамоту), потім ще кілька годин літаком до острова Мангарева (острови Гамб'є), а вже після цього тільки кораблем, який доправить вас до місця призначення.
Разом подорож з Києва на острів Гендерсон зайняла шість днів: 26 годин - у повітрі, три доби - транзитом і ще дві доби - на кораблі. Регулярного морського сполучення в цих районах немає.
Кілька слів хотілося б сказати про експедиційний корабель та його екіпаж. Усі його члени - досвідчені моряки, які все виконували швидко і злагоджено, а капітан - "володар південних морів". Більшу частину часу вони перебувають у морі, тож відчувають себе на кораблі, де все призначено для виживання в повній ізоляції у складних умовах, як удома.
Головна риса їх корабельного побуту - мінімум комфорту, як буває в експедиціях або на військовому флоті. Ніхто не скаржиться на холодну похмуру каюту і запах дизельного пального, адже це лише незначна складова пригод.
Перша ж ніч у відкритому морі виявляє тих, хто має "ноги моряка", - тобто тих, хто стійко переносить корабельну хитавицю і не схильний до морської хвороби. Але навіть такі умови аж ніяк не можна порівняти з тими жахливими умовами життя моряків китобійного судна, які були на початку XIX століття.
Важко навіть уявити їх безправне солоне морське життя в постійному страху через можливий напад міфічних русалок і справжніх акул або й людожерів із навколишніх островів.
Острів Гендерсон - кораловий атол, піднятий підводними вулканами на висоту 15 метрів над рівнем моря
Вважається, що ті, хто багато чого побачив і пережив, зокрема моряки й мандрівники, мають бути балакучими, легкими й невимушеними в спілкуванні. Але під час сніданку в кают-компанії панувала повна тиша.
Усі їли мюслі й мовчали. Після сніданку я піднявся на шканці (поміст або палуба - ред.), став біля кожуха великої труби, від якої йшло тепло і відчувався запах диму, і спостерігав за безмежним і безтурботним Тихим океаном, що тягнувся на тисячі кілометрів, подумки вітаючи його.
Мангарева - останній населений острів, на схід від якого починається величезний безлюдний район. Наступний острів Пасхи розташований на відстані 2600 кілометрів.
Я намагався уявити велетенського сірого самця кашалота, що відчайдушно б'ється за свою територію. Він хитрий і дуже небезпечний, з величезною головою, весь у потворних білих шрамах, отриманих під час сутичок із суперниками та гігантськими кальмарами. Кит спливає десь за пів кілометра і безперервно пильнує за кораблем.
Наш корабель мав довжину 36 метрів, а середній кашалот - завдовжки 16 метрів. Але довжина такого гіганта, як Мобі Дік, сягала мало не двох третин нашого корабля!
Через дві доби плавання ми побачили острів, обережно наблизилися до нього й стали дуже повільно рухатися з півдня на північ вздовж його берегів. Сам берег вдавав із себе невисоку, але неприступну скелю. Раптом у північній частині острова він перейшов у чудовий піщаний пляж, на який набігали величезні океанські хвилі.
Це був острів Гендерсон - кораловий атол, піднятий підводними вулканами на висоту 15 метрів над рівнем моря. Острів, розмір якого становив дев’ять на п’ять кілометрів, з моря здавався довгою та рівною зеленою смужкою - він був скрізь вкритий густою рослинністю, серед якої де-не-де виднілися пальми.
Острів з унікальною природою
Цей острів - велика цікавинка для орнітологів, адже тут гніздиться багато птахів, серед яких і такі, які більше ніде не зустрічаються. До нього мають чималий інтерес і антропологи - тут знайдено древні кістки полінезійських поселенців.
Також на острові неодноразово знаходили кістяки сучасних людей, імовірно тих, хто врятувався після загибелі корабля в морі. У цьому районі в різні роки затонули кілька кораблів: зокрема китобої з "Ессексу" в 1820 році знайшли в печері вісім людських скелетів.
Наш корабель рухався дуже повільно. Мені здалося, що в рубці капітан відшукував на березі сигнали тих, хто нещодавно зазнав катастрофи. Злі жартівники із членів нашої групи відразу стали базікати, що на випадок лиха в цих небезпечних водах потрібно створити список "обраних", які могли б "стати в пригоді" в разі настання голоду.
Я відчув втіху, адже мене і ще кількох худорлявих виключили з цього списку. Усі моряки, члени команди нашого корабля, були відважні трудяги. Старпом, з густою бородою і світлими очима, був справжнім експертом з морської біології та з радістю ділився своїми знаннями.
А капітан, гігант з густою русою шевелюрою, був врівноваженим веселуном. Він аж ніяк не був схожий на старого безжального капітана Ахава китобійного судна "Пекуд" з "Мобі Діка".
Постать капітана Ахава є грандіозною й трагічною водночас. Його не цікавили гроші - він з маніакальною завзятістю хотів вбити містичного білого кита, який відгриз у нього ногу. Він був готовий віддати за нього своє золото. Як божевільний, Ахав шукав кита в льодах Антарктики, та в бурхливому океані, майже втративши корабель, але долаючи будь-які перешкоди.
Як Ахіллес, він понад усе прагнув смертельної битви й був готовий пожертвувати всім - і кораблем, і своїм життям. У кульмінаційний третій і останній день бою з містичним створінням, що втілює неприборкану силу природу, Ахав був приречений на поразку, але кинув виклик, здійснивши сміливий вчинок.
У далеке плавання вирушали на два роки
У першій половині XIX століття, за часів, коли був написаний роман, тисячі моряків на китобійних кораблях нещадно вбивали беззахисних китів.
За кілька десятиліть їх майже всіх винищили, тому моряки на таких китобоях, як "Ессекс", вирушали в далеке плавання на два роки. У той час це була жорстока реальність.
Роман "Мобі Дік" був енциклопедією та "біблією" їх суворого життя та важкої праці. У наші дні майже всі країни світу приєдналися до заборони китобійного промислу. Два мільйони кашалотів безперешкодно борознять океанські простори. Але історія про містичного кита досі хвилює, повчає, кличе подорожувати, вивчати безмежний океан та переживати дивовижні пригоди.
В епілозі книги йдеться про те, що моряка-оповідача посеред океану стало затягувати у воронку, яка утворилася внаслідок затоплення корабля.
І в той момент, коли чорнота повинна була поглинути його, поруч несподівано сплив рятувальний буй, виготовлений з порожньої дерев'яної труни. Так і в житті: у вирі тривог і труднощів, завжди знайдеться порятунок - захоплива книга.
Нагадаємо, раніше Вадим Івлєв розповів РБК-Україна, як побував на легендарному острові Бора-Бора.
Також пропонуємо почитати розповідь мандрівника про найвіддаленіший острів Французької Полінезії.