Виживання в екстремальних умовах, особливості гірських мандрівок та поради для новачків
Мирослав Мельничук – філософ, гід і мандрівник. В Україні більше відомий під альтер-его Карпатський волоцюга. Він є автором однойменного проекту, присвяченого мандрівкам: розповідає підписникам про маловідомі місця українських гір. Побував не на одній вершині Буковини, Гуцульщини та Закарпаття. Також мандрував по багатьох країнах.
Майбутній мандрівник познайомився з горами ще в дитинстві, адже народився у Вижницькому районі Чернівецької області - регіоні у самому підніжжі Карпат. Він п’ять років викладав філософію в ЧНУ ім. Ю. Федьковича, має ступінь кандидата філософських наук. Але каже, що покинув цю справу через мізерну зарплату та невеликі перспективи розвитку.
Про своє перше знайомство з Карпатами, непопсові місця в горах, лайфхаки для туристів у походах та проект "Карпатський Волоцюга" Мирослав Мельничук розповів у інтерв’ю для РБК-Україна.
"Я народився у передгір’ї, не у самих горах. Але ще з дитинства звик до піших походів. Наприклад, навіть до школи щодня ходив 4 кілометри пішки тільки в один бік. У школі відвідував туристичний гурток, тому гори мене зацікавили ще в дитинстві. Постійно десь лазив", - розповідає Мирослав.
Тоді ще не було мобільних телефонів, зв’язатися було не так просто.
"Батьки переживали, коли ходив з друзями в гори, як і за всіх у дитинстві. Лише з появою кнопкових телефонів з'явилася можливість відправляти повідомлення раз на декілька днів", - згадує він.
Першу вершину в житті Мирослав підкорив саме у ті часи. Мандрівник зазначає, що цей момент запам’ятався назавжди.
Фото: Перед плануванням самостійного походу варто 2-3 рази сходити у платний з гідом - Мирослав Мельничук (надане РБК-Україна автором)
"У 5 чи 6 класі під час екскурсії ходили на найближчу найближчу гору Стіжок. Висоти навіть 800 метрів там немає. Але піднімаєшся і бачиш стільки всього, йдеш до гори, а вона не закінчується. То було яскраве враження, цілковитий вау-ефект", - каже Мирослав.
Мандрівник добре пам’ятає старі радянські намети – їх вага становила біля 12 кілограмів. У них ночували, коли їздили на змагання з туризму. З ними в гори не ходили: просто йшли дорогою. Розбивали табір та спали. Процес йому так сподобався, що в університетські роки завжди повертався до цього досвіду, а потім захотілося зайти далі, в гори.
Під час навчання в університеті теж активно ходив у гори разом із друзями. Втім, все далеко не завжди було ідеально, згадує він. Так, у першому ж поході збилися зі стежки.
"Пішли не туди. Трохи замерзли, трохи помокли. Пройшли тоді кілометрів тридцять. Студентські роки були бідними, хорошого спорядження не було. Збирали докупи, яке знаходили, та долали маршрут", - згадує він.
Мирослав Мельничук каже, що оптимальна добова норма пішого ходу - близько 10-15 кілометрів. Втім, все залежить від рельєфу та підготовки. Влітку можна було подолати й більше 15 кілометрів.
Фото: Мармароси (надане РБК-Україна автором)
"Коли був в аспірантурі, ходив в гори також багато. Перший раз спробував узимку, бо з’явилися гроші на зимове спорядження. Коли почав викладати, то часу на походи стало менше, але як тільки була можливість, одразу ж виривався в гори", - резюмує Мирослав.
Коли викладав в університеті філософію, паралельно працював у туристичній фірмі. Поступово дедалі більше часу приділяв Карпатам. А коли зрозумів, що "інтелектуально в горах можна відчувати себе так само, як і зі студентами", покинув університет.
Пізніше Мирослав заснував блог у Telegram. Тоді соцмережа ще була для України новинкою. Разом із дружиною шукав аудиторію, писали статті та купували рекламу. Поступово проект ставав все популярнішим.
Історію з назвою блогу "Карпатський Волоцюга" вважає банальною.
“Дуже давно у ВКонтакті (російська соцмережа сьогодні заборонена в Україні - ред.) була така спільнота – Карпатські Волоцюги. Там постив інформацію про Карпати, якісь фото викладав – свої і чужі. Тоді це нічого не приносило. Однак постало питання назви Телеграм-каналу й дружина підказала, що це має бути якийсь конкретний персонаж. Так з’явилося моє альтер-его” - каже мандрівник.
Фото: Мирослав із дружиною в мандрівці Албанією (надане РБК-Україна автором)
Далі він запропонував підписникам каналу сходити з ним у похід. Відтоді часто ходить з іншими туристами у невідомі місця, розвідує нові локації та досліджує інші країни.
До слова, Говерлу, найвищу точку Карпат, він називає "попсовим" місцем.
"Після Говерли розумієш лише те, що гори – це важко. Може такий похід і задовольняє якісь естетичні потреби, але набагато цікавіше ходити в походи на три і більше днів. Ідеально – від 6 днів. Ми живемо більшість часу у чотирьох стінах, і наше око дуже рідко споглядає далечінь, в горах немає недостачі такого ракурсу. Коли ти довго знаходишся серед дикої природи, то дуже гостро відчуваєш реальну цінність води, тепла, спілування з людьми. Окрім того, від цих простих речей залежить, виживеш ти чи ні", - зазначає гід.
Фото: Говерла (надане РБК-Україна автором)
"Найважливіші в подорожі моменти - спілкування і пізнання нової культури. Коли потрапляєш у Албанію, Польщу, Іспанію, то найцінніше, що ти можеш взяти з мандрівки – можливість краще зрозуміти інші народи. Тому потрібно досліджувати віддалені місця, куди туристи добираються рідко. Не вважаю, що варто витрачати свій час на "конвеєр вражень". Наприклад, на пакетний тур в Єгипет, чи Туреччину", – вважає він.
У якості альтернативи пакетним турам він радить авторські мандрівки. На відміну від пакетних, у таких поїздках зазвичай можна побачити набагато більше місць та просто отримувати задоволення від переміщення місцевістю, від атмосфери та зміни локацій.
В цьому контексті згадує свій нещодавній досвід відпочинку на Тенерифе.
"Останнього разу (на острові - ред) ми влаштували собі повну свободу дослідження місцевості. Спочатку їздили локаціями, які я собі відмітив як обов'язкові, але в процесі кожен з мандрівників проявляв свою ініціативу, і ми залазили у віддалені місця, знаходили цікаві локації, які ніколи б не могли заздалегідь спланувати. Авторський маршрут - це не наперед визначена "нитка" маршруту, створена якимось "автором", а спосіб познайомити мандрівників із особливим методом пізнання світу, який розкривається в подорожі, продемонструвати, як можна кайфувати від самого процесу походу", – говорить Мирослав.
Іноді він зовсім не знає, чи зможе дотримуватися певного плану у мандрівці. Від маршруту можна відхилитися, і це може стати ще цікавішим досвідом. Також у кінцеву точку можна прийти раніше чи пізніше визначеного часу.
Мирослав згадує про авторський маршрут "Шлях Чугайстра", у якому за дванадцять днів проходили з Буковини аж до Закарпаття. Особливо цікавим був маршрут долиною Чорного Черемоша.
"В таких мандрівках умова завжди одна: всі мають бути командою", – звертає увагу Мельничук.
Мирослав перераховує декілька тематичних форматів походів у гори.
На думку мандрівника, це провальний проект із точки зору комерції.
"Причина цього проста – необхідно грати за правилами йога-ретрітів та різноманітних духовних практик. Та це не так просто, адже справжні емоції виникають спонтанно, їх неможливо запрограмувати чи запланувати, тому такий формат походів важко продавати як продукт", – пояснює він.
Фото: В горах Румунії (надане РБК-Україна автором)
У такі "вилазки" Мирослав радить вирушати, вже маючи певний досвід у походах.
"Це зовсім інша категорія походів. Спілкування з горами і людьми – це круто. Але як гід ти постійно думаєш про те, як група себе почуває, чи всі кайфують від процесу. Соло-похід – це моя звичайна відпустка. У горах не перший день. Розумію, що це небезпечно, і довго зважувався. В першому поході йшов через гуцульські села, щоб бути на зв’язку, і постійно спілкувався з людьми. Утім, три дні прожив без зв’язку. Відкайфував, зважив плюси і мінуси та потім пішов у зимовий соло-похід", - каже Мирослав.
Перед цим походом мандрівник мав розмову з давнім другом-рятувальником. Скидав йому локації, де планував ночувати та час, коли мав вийти на зв’язок. Якщо, наприклад, у вівторок на зв'язок виходити не вдалося б, то його почали б шукати, маючи координати.
Мирослав зауважує: найбільша небезпека – це травми.
"Я йшов і думав, що можу підвернути ногу, і все: мені б лишилося лише сидіти й чекати, поки мене почнуть шукати. Плюс-мінус по стежці мене б знайшли", - каже Мирослав.
У горах є й інші небезпеки: сильне сонце і тепловий удар, можливість отруїтися, кліщі, змії. Потрібно бути готовим до всіх небезпек та мати відповідне спорядження: палки, правильне взуття, тощо.
Список необхідного спорядження:
Важливо також мати аптечку, а в ній - знеболююче, санітайзер, еластичний бинт, засіб від алергії.
Фото: Мармароси (надане РБК-Україна автором)
Мирослав згадує популярний міф про те, нібито ведмеді чи вовки можуть з’їсти туристів. Втім, в Українських Карпатах це маловірогідний сценарій, каже він. Натомість у Румунії ведмеді справді є. Тому там і правила відповідні – не залишати їжу в наметі, брати з собою відлякуючі засоби.
"У нас їх дуже мало, та й ведмеді – дуже полохливі звірі. Якщо група мандрівників йде горами, то варто постійно розмовляти: звір почує вас здалеку та втече. У мене є свисток, і коли йду сам, то перед тим, як зайти на якусь відкриту місцину чи малинники, я свищу і стукаю палицями. Скоріше за все, він почує та втече", - каже Мирослав.
Але якщо така небезпечна ситуація все ж сталася, в жодному разі не можна вдавати мертвого чи повертатися до тварини спиною. Треба потихеньку відступати, намагаючись здатися тварині більшим:
"Здаватися більшим можна, випрямившись з рюкзаком. Можна розвернутися, підняти руки. Коли з вами кілька людей, то можна стати всім поряд. Якщо ведмідь іде за вами, але не біжить і не нападає, то треба продовжувати відступати, головне - не тікати".
"Вовків ви теж не зустрінете. Це дуже розумна тварина, яка боїться людей. Та і вполювати її непросто. А от остерігатись варто лисиць і борсуків, які можуть вкусити і при цьому матимуть сказ. Це найбільш реальний сценарій для Українських Карпат, але теж маловірогідний", - радить він.
При пошуку порад в інтернеті про те, що робити, коли загубилися, можна зустріти багато порад. Але багато із них застарілі і були актуальними років 10 тому і більше, коли не було GPS і широкого доступу до різних онлайн-карт, каже гід.
"У мене є правило: я завжди беру окремий (додатково до основного) павербанк для телефону, який кладу в рюкзак на саме дно НЗ (спеціально зібраний запас продовольства та інших життєво потрібних в критичних ситуаціях речей для використання в екстрених ситуаціях - ред) і у критичному випадку завжди маю доступ до карти та навігації - розповідає Мирослав.
Фото: Зимові походи у гори кардинально відрізняються від літніх (надане РБК-Україна автором)
Є багато онлайн-карт, які допомагають орієнтуватися на місцевості в горах. Мандрівник радить використовувати OsmAnd, Organic Maps та інші:
"Сьогодні заблукати так, щоб не знати локації взагалі, треба дуже сильно постаратись. Якщо вже так сталося, потрібно йти вниз за течією річки. Так можна і в Румунію потрапити та заплатити штраф, але залишитися живим. Ще один варіант – вилізти на вершину та озирнутися. Звідти буде видно димок чи світло, у тому напрямку і потрібно йти".
Найбільша помилка туристів, в яких не вдається вийти до цивілізації, – паніка, переконаний він.
"Турист часто ніяк не може морально прийняти той факт, що заблукав. Але треба адекватно оцінити ситуацію, в якій ти знаходишся. Панікуючи, ти йдеш з думками: “от зараз, зараз, я вийду, ще кілометр і все”. Але ні, ти вже заблукав - і треба зупинитись, і переключити мозок в режим виживання. Не йти на запалі, на силі. Чим швидше ти усвідомиш, тим краще", - радить Мирослав.
Влітку така ситуація – не дуже страшна. Якщо є сірники, то можна запросто вижити, запевняє він.
Значно більше проблем буває взимку. Тому новачкам у цей час ходити у походи не варто взагалі, звертає увагу мандрівник.
"Зима – це серйозно. Специфіка походу в холодний період дуже відрізняється від літнього. Коли ти дивишся на чуваків, які розпалюють вогонь на телебаченні та ночують без наметів узимку, це прикольно. Проте в реальності все не так класно. Замерзнути можна дуже швидко, гіпотермія - це не жарти. Якщо ти потрапив у гори без підготовки, і без спорядження, а на вулиці мінус 15, то велика вірогідність того, що ти вже нічого не зробиш. Я аналізував кейси сноубордистів, які потрапили в ситуацію виживання взимку. З тим спорядженням, що у них було з собою, здається, навіть я б не вижив", – застерігає гід.
Фото: Зимовий похід на Чорногірський хребет (надане РБК-Україна автором)
Під час походів є ситуації зовсім безвихідні: частіше за все таке трапляється з фрірайдерами, які полюбляють спускатися по “дикому” маршруту, каже Мирослав:
"І тут є ще один міф про те, що потрібно просто йти, не зупинятися й це нібито не дозволить замерзнути. Насправді це не спрацює, бо холод буквально "витягує" з людини сили".
Якось він ходив у гори один на три дні, взявши із собою все необхідне. Відійшов від траси на сім кілометрів. Поки він спав, за ніч випало півметра снігу
"Зранку продовжив рух по запланованому маршруту: пройшов два кілометри, але довелось повернутись, бо йти було важко. Було вже пізно, і я не встигав дійти до дороги. Залишився ще на одну ніч. Випадає ще півметра снігу. Ледве вийшов. У мене з собою було все: намет, спальник. Але 24 на 7 я "воював" із середовищем: шукав під снігом дрова, рятував багаття від снігу, який падав кучугурами зі смерек і тушив його, відкопував намет від снігу, який постійно її замітав. Не уявляю, як би я вижив, якби в мене не було адекватного спорядження", – згадує Мирослав.
Фото: Коли ти довго перебуваєш серед дикої природи, то відчуваєш реальну цінність води, тепла, спілкування з людьми (надане РБК-Україна автором)
Якщо потрапляєш у таку ситуацію взимку, то треба викопувати в снігу “дучку” (ямку - ред.), максимально утеплитися. Потрібен спальник, який утримує тепло.
Мінімальний набір необхідних речей для лижника:
Перше знайомство з горами Мирослав радить проводити влітку. Бажано - з досвідченим гідом, в складі комерційної групи:
"Так ви не лише будете в безпеці, а й отримаєте безкоштовний майстер-клас з походів. Далі за бажанням можна розвиватися в туризмі самостійно".
У різних компаній похід в гори на три дні коштує в середньому до 150 доларів з урахуванням трансферу, їжі та більшості інших витрат. Та й гід за цей час розповість у рази більше корисної інформації – такий обсяг навіть за місяці самому не прочитати, впевнений він.
"Я б радив сходити у платний похід два-три рази. Є багато кейсів, коли люди ходили зі мною, а потім вирушали в Карпати вже самі та "підтягували" друзів. З новачків вони перетворилися на професіоналів. А от йти з друзями у похід перший раз, не маючи жодної досвідченої людини в групі – це погано", - попереджає мандрівник.
Для першого досвіду рекомендує ходити у походи з Чернівців та Івано-Франківська. Для початку проходити радить відносно невеликі відстані та ночувати в котеджах, а не в палатках прямо посеред гір.
Згадує вершину Памір у Карпатах, але попереджає, що туристи на джипах там ускладнили прохід. Утім, 16 кілометрів від автобусної зупинки з підйомом у 600 метрів – дійсно непогано для першого досвіду.
Фото: Під час сходження на Памір (надане РБК-Україна автором)
"Також початківцям варто спробувати околиці Чорногори – Дземброня, Кваси. Там можна піднятись на висоту у 1500-1700 метрів, де є сироварні, вівчарські господарства – і затусити. Там є вода, у місцевих можна докупити на вечерю сир", - радить Мирослав.
Також рекомендує хребет Кострич. Непоганим варіантом вважає Горгани, але рельєф там специфічний – всюди каміння. Влітку радить обов’язково потрапити на Свидовець.
"Похід в гори, це, звісно, відпочинок. Однак і під час нього треба відпочивати. Виходить такий собі відпочинок у відпочинку, привал. Це важлива частина туристичних буднів, і зазвичай йому не надають особливого значення. Оптимальний варіант - йдеш собі карпатською стежиною, відчув, що втомився, сів, відпочив, і пішов далі штурмувати підйоми", - каже Мирослав.
В поході він радить чергувати 50 хвилин хотьби та 10 хвилин відпочинку. Варто знайти хороше місце, де можна сісти та розправити плечі, підготуватися до наступного відрізку подорожі. Наприклад, перевірити чи все на місці, дістати дощовик або навігатор. Не буде зайвим під час привалу помасажувати ноги – це сприятиме відтоку венозної крові, підвищить ефективність м’язів. Далі варто спільно обговорити подальші дії, враховуючи стан кожного туриста в групі.
"Гори – це можливість пізнати світ та відкрити нові сторони самого себе", - підсумовує він.
Серед найближчих планів Мирослава - продовжувати досліджувати маловідомі місця Карпат і світу й створити власний подкаст.
Нагадуємо, що раніше ми писали, які локації Житомирщини розкриють красу регіону взимку.
Також ми писали про курорти Українських Карпат, які незабаром можуть стати доступнішими для мандрівників.