У чому вас не пустять до ресторану у різних країнах: яке взуття обов'язково брати у подорож

США та Канада: шльопанці - ворог fine dining

Тут культура "від ранчо до ресторану" існує, але навіть у вільних Штатах дорогі заклади мають чіткі правила.

Flip-flops - сигнал, що ви йшли на пляж, а не на вечерю.

Заношені кросівки - якщо вони виглядають так, ніби пережили рок-фестиваль, краще залишити їх у готелі.

Робочі чоботи - у стейк-хаусі можуть сприйняти за частину декору, але в елітному ресторані - ні.

Європа: не все, що модно на вулиці, модно за столом

Франція та Італія - взагалі окрема планета стилю, але й у Німеччині чи Іспанії діє правило, що взуття має бути охайним і доречним.

Пляжні шльопанці - тільки біля басейну.

Туристичні сандалі - ваш гід оцінить, ресторан - ні.

Старі кросівки - у Парижі вас можуть посадити ближче до виходу, ніж до вікна.

Відкриті чоловічі сандалі без шкарпеток - у більшості ресторанів це табу.

Велика Британія: у паб - можна, у ресторан - подумайте

Британці люблять чіткі дрес-коди. І якщо у пабі кросівки ніхто не помітить, то у ресторані з білими скатертинами - вам зроблять зауваження одразу на вході.

Trainers (тренувальні кросівки) - часто заборонені у formal dining.

Flip-flops - лише для відпочинку на пікніку.

Робочі чоботи - етикет забороняє їх у більшості закладів.

Близький Схід: елегантність понад усе

В ОАЕ, Катарі чи Саудівській Аравії навіть у курортних готелях пляжне взуття залиште біля басейну. У шльопанцях вас не пустять навіть у ресторанчик при готелі.

Відкрите спортивне взуття - недоречне у ресторанах із живою музикою та кришталевими люстрами. До таких закладів - тільки закриті туфлі або елегантні лофери.

Заношене взуття - сприймається як неповага до закладу.

Азія: чистота і повага

В Японії чи Кореї велике значення має вигляд взуття - воно не просто частина стилю, а показник вашого ставлення.

Брудні підошви - офіціант помітить їх раніше, ніж вільний столик.

Гумові шльопанці - добре для онсена, погано для суші-ресторану.

Гучні або яскраво-блискучі кросівки - небажані у формальних місцях.

Південна Америка: навіть біля пляжу є межа

У Ріо чи Буенос-Айресі можуть пробачити шорти, але взуття має бути пристойним.

Пляжні шльопанці - максимум у кафе при набережній.

Туристичні трекінгові черевики - залиште для походів, а не вечері.

Старі сандалі - вважаються ознакою неохайності.

Маленький лайфхак мандрівника

У дорогих ресторанах у більшості країн не люблять відкрите, спортивне, заношене або пляжне взуття.

Класичні закриті туфлі або охайні лофери - універсальний варіант, що майже скрізь працює.

Акуратні кросівки, балетки, жіночі босоніжки делікатного дизайну - допустимо у більшості закладів.

Взуття дійсно має значення

"Ресторани та бари в таких місцях, як Барселона, Дубай чи навіть грецькі острови, часто мають суворі правила дрес-коду, і чоловікам не дозволено заходити у спортивному взутті чи пляжних сандалях", - поділився експерт Джуліан Нельсон.

Він додав, що у Туреччині в багатьох закладах від чоловіків вимагають носити взуття з закритим носком.

І це стосується не тільки міст, але й круїзних лайнерів, бо на деяких є чіткі правила, що ввечері у кросівках не можна не тільки до ресторану, а й навіть гуляти по кораблю.

Яке ж взуття брати у подорож?

Експерти радять дотримуватися при зборах правила "трьох пар взуття":

• Одна пара для прогулянок та екскурсій протягом дня
• Легке взуття для відпочинку на пляжах, біля басейну
• Елегантний варіант для вечорів і походів у ресторан

До речі, такий самий формат варто використовувати й під час підбору одягу - у вашій валізі має бути один наряд, який відкриє вам двері у будь-який ресторан.