У вівторок, 12 жовтня, Україна та Європейський союз підписали угоду про єдиний авіаційний простір. Україна отримає право призначати свої авіакомпанії для польотів в будь-які країни-члени ЄС, повідомляє РБК-Україна з посиланням на церемонію підписання договору під час саміту Україна - ЄС у Києві.
Угоду підписали прем'єр-міністр України Денис Шмигаль і верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель.
Угода про "відкрите небо" передбачає, що будь-яка країна Євросоюзу зможе призначати будь-якого європейського перевізника для виконання рейсів в Україну. Крім того, європейські перевізники отримують право літати на внутрішніх українських рейсах.
Це також означає, що п'ятнадцятирічна епопея з приєднанням України до "європейського неба" добігає кінця. Давайте розберемося, як наша країна почала цей процес, чому він зайняв стільки часу та як він відіб'ється на майбутньому української авіації та туризму.
Після Другої світової війни комерційна авіація стала жити за правилами, встановленими Чиказькою Конвенцією 1944 року, до якої приєдналася більшість європейських країн по обидва боки "залізної завіси".
Конвенція визначає, що кожна держава має виключне право вирішувати, пасажирські літаки яких країн і з якою частотою вона буде допускати на свою територію з комерційною метою.
Відповідно, якщо дві європейські країни хотіли встановити авіаційне сполучення, вони підписували двосторонню угоду про авіаційне сполучення (так званий Bilateral Agreement), в якій встановлювали, які авіакомпанії й між якими містами мали право виконувати рейси.
До початку 1990-х років таких угод в Європі налічувалося близько 800. Як правило, кількість авіакомпаній і частота рейсів істотно обмежувалася з метою захисту ринку і підтримки національних перевізників кожної зі сторін. Фактично, конкуренція на більшості маршрутів була відсутня, а ціни на авіаквитки залишалися високими всі післявоєнні десятиліття.
Фото: У 1990-х в Європі стало з'являтися багато авіакомпаній, а ціни на перельоти стали знижуватися (pixabay.com)
Все почало змінюватися e 90-і роки: слідом за падінням Берлінської стіни, Європейська Економічна Співдружність перетворилося в Європейський Союз, а колишні країни соцтабору одна за одною стали в цей Союз інтегруватися. Зрозуміло, що створення єдиного європейського ринку вимагає свободи переміщення громадян по всій його території.
Звідси - лібералізація трудового законодавства, введення безвізового режиму всередині Шенгенської зони. Створення єдиного авіаційного простору в Європі було лише питанням часу.
У 1993 році вступив в дію так званий третій авіаційний пакет, який замінив всі обмеження, встановлені двосторонніми угодами, єдиним авіаційним ринком, де будь-яка авіакомпанія родом з країни-члена ЄС (так званий Community Carrier) отримала можливість літати між будь-якими аеропортами на території Союзу.
Був створений єдиний орган, що відповідає за стандартизацію і безпеку польотів (European Air Safety Agency, EASA) і єдиний орган навігаційного обслуговування польотів (Eurocontrol). Лібералізація авіаційного простору всередині ЄС призвела до стрибкоподібного зростання числа авіаперевезень, появи десятків нових авіакомпаній, а головне – до істотного зниження середньої вартості авіаквитків для європейських пасажирів.
Досить скоро європейська влада зрозуміла, що їх перевізники тільки виграють, якщо до процесу лібералізації повітряного простору будуть залучені країни з-за меж ЄС. Так народилася ідея про єдиний авіаційний простір Європи (Common Aviation Area).
Перший договір про такий простір уклали з ЄС у 2006 році деякі балканські країни, Норвегія та Ісландія. Авіакомпанії згаданих країн отримали право літати з будь-якого аеропорту на своїй території в будь-який аеропорт на території ЄС. Водночас Європейські перевізники отримали право виконувати рейси з будь-якої країни Євросоюзу в будь-яку країну, що приєдналася до угоди.
При цьому країн-партнерів зобов'язали імплементувати у себе всі європейські авіаційні стандарти та норми.
Від угоди особливо виграли Європейські лоукости, такі як Wizz Air, Ryan Air, EasyJet, істотно розширили географію польотів за рахунок країн, населення яких прагнуло потрапити в Євросоюз на заробітки або в турпоїздку.
Україна, яка стала членом Євроконтролю ще у 2004 році, зацікавилася підписанням подібного договору з Євросоюзом майже відразу. У жовтні 2007 року, з'явився указ Президента України про формування делегації для відповідних переговорів з Євросоюзом, а до 2013 року договір був в цілому узгоджений і готовий до підписання сторонами.
Процес йшов паралельно з переговорами про загальну економічну асоціацію з ЄС, і авіаційна інтеграція розглядалася як провісник майбутньої інтеграції України в Європейську економічну структуру.
Однак процес зустрів протидію відразу з двох сторін. З одного - флагманський український перевізник "Міжнародні Авіалінії України" виступив категорично проти спільного авіапростору з Європою. Авіакомпанія вела жорстку боротьбу з Wizz Air на українському ринку, а скасування існуючих обмежень на перельоти загрожувало приходом нових лоукост-конкурентів на український ринок, що не обіцяло МАУ нічого хорошого.
З іншого боку, Іспанія заблокувала підписання договору про Спільний авіаційний простір з Україною і ще з кількома країнами через те, що в Угоді згадувався Британський аеропорт Гібралтар, який іспанці вважають незаконно окупованим ще з 18-го століття.
В результаті Євросоюз відмовився підписувати договір у 2013 році, в Україні почався другий Майдан і війна, і всім стало не до відкритого неба. Однак у 2017 році Україна отримала довгоочікуваний безвіз з Євросоюзом, і пасажиропотік в західному напрямку істотно виріс.
Фото: Аеропорт Гібралтар іспанці вважають незаконно окупованим ще з 18-го століття. Його використовує для військових потреб Британія (wikipedia.org)
Практично одночасно Велика Британія ініціювала свій вихід з ЄС, що автоматично знімало проблему Гібралтару. Підписання "Угоди про відкрите небо", як його часто називають у пресі, знову набуло актуальності.
Як тільки англійці остаточно покинули спільний європейський дім у січні 2020 року, Україна стала форсувати підписання Угоди. Пройшов ще рік, поки в документ, що пролежав під сукном майже сім років, внесли необхідні правки та Рада ЄС оголосила про готовність підписати договір.
Після підписання договору кожна країна-член Євросоюзу повинна буде ратифікувати документ. Поки це відбудеться, угода буде діяти на тимчасовій підставі. Що означає підписання такого договору на практиці?
По-перше, Україна отримає право призначати свої авіакомпанії для польотів до будь-яких країн-членів ЄС.
При цьому будь-яка країна Євросоюзу зможе призначати будь-якого європейського перевізника для виконання рейсів в Україну. Більш того, європейські перевізники отримують право літати на внутрішніх українських рейсах.
Також Україна бере на себе обов'язок привести своє авіаційне законодавство у повну відповідність з європейськими правилами. Домовилися сторони й про визнання українських сертифікатів, виданих літакам українського виробництва, насамперед виробленим на заводах Антонова.
Українські авіакомпанії нарешті зможуть відкрити для себе ринки, які до останнього були доступні тільки обраним перевізникам (Франція, Нідерланди).
Однак сповна скористатися вигодами" відкритого неба", як це могло статися у 2013-2019 роках, Україні може завадити пандемія COVID. В умовах пандемії реалізувати свої нові переваги наші перевізники зможуть тільки тоді, коли будуть вирішені питання з вакцинації від COVID і вільнішим допуском українських громадян до ЄС.
Також в цьому випадку очікується розширення географії польотів Wizz Air та Ryan Air, які вже давно й успішно працюють в Україні.
Втім, поки не зрозуміло, чи зможуть українські авіакомпанії успішно конкурувати із західними колегами. Цілком можливо, що їх фокус зміститься в бік рейсів в Азію і на далекомагістральні маршрути.
Можна очікувати подальшого здешевлення авіаквитків до Європи, але тільки в тому випадку, якщо проблеми з пандемією будуть так чи інакше вирішені.
Це своєю чергою мотивуватиме українців все частіше подорожувати авіаційним транспортом. І якщо не всі українські авіакомпанії раді очікуваному зростанню конкуренції, то українські аеропорти (особливо регіональні), точно зрадіють виріс пасажиропотоку.
І хоча в Україні залишаються проблеми з високою вартістю авіаційного палива і якістю обслуговування в багатьох аеропортах, вирішувати їх буде набагато простіше в умовах вільної конкуренції та європейських правил, які принесе договір про "відкрите небо" з Європою.
Нагадаємо, раніше ми писали, як пандемія перевернула ринок продажів авіаквитків.
Також повідомлялося, як вже в недалекому майбутньому може змінитися авіація в Україні та світі.