Штольні, загублений палац та бірюзовий кар'єр. Нетипові локації Кіровоградщини для першої мандрівки регіоном

Маршрут місцями області, про яку варто більше знати мандрівникам

Для пересічного українця туристичні місця Кіровоградської області залишаються вкрай маловідомими. Втім, найближчим часом ця ситуація може змінитися: сюди частіше навідуються блогери, які потім розповідають про регіон своїм підписникам, а в області вирішили розвивати туристичні маршрути, встановлювати вказівники до основних місць, та й ЗМІ Кропивницького виходять із заголовками про те, що "туризм на Кіровоградщині виходить з тіні".

Важко уявити пейзажі області без скіфських курганів: місцеві журналісти нерідко називають кургани основною прикметою кіровоградських пейзажів. Недарма на гербі області зображено скіфського орла: саме тут свого часу був розкопаний перший скіфський курган. Втім, багато хто знає область саме завдяки сільському господарству, часто називаючи регіон "аграрним серцем України". Зокрема, тут знайдеться немало фермерських господарств, які потенційно можуть стати туристичними родзинками регіону.

Також саме у обласному центрі, Кропивницькому, утворився перший український професійний театр – тут явили світу музично-драматичну природу української театральної сцени.

Пропонуємо добірку локацій області на різний смак та вподобання: від закинутих копалень до мальовничого кар’єру з яскраво-бірюзовою водою. А наступні статті присвятимо двом містам області - Кропивницькому та Олександрії.

Фото: У Кропивницькому утворився перший український професійний театр (РБК-Україна)

Отже, що подивитися на Кіровоградщині?

• Чорне озеро та Чорний ліс;
• Морозівський кар'єр;
• загублений замок(палац) Вінберга у селі Ясинуватка;
• Кочубеївські штольні;
• хутір Надія;
• ферма "Лісова Коза" у селі Підлісне;
• німецьке кладовище у селі Карлівка;
• місто Олександрія;
• місто Кропивницький.

Чорний ліс та таємниче озеро

Загадкове місце для поціновувачів автентичних і малодосліджених локацій. Чорним лісом на Кіровоградщині вважається великий лісовий масив (близько 90 тис. гектарів) в межах Олександрівського і Знам'янського районів на межі лісостепової та степової зони. Тут переважають грабові діброви, по узбіччях з домішками ясена і береста.

При заїзді в одну з локацій лісу вже відсутній мобільний зв’язок, що додає таємничості. Втім, розраховуйте на те, що відразу ж поділитися фотографіями з читачами вашої сторінки в Instagram може вдатися не відразу.

"Тут бачимо унікальну для цієї локації річ - прямо в центрі лісу ростуть берези, що для такої місцевості не притаманно", - розповідає гід, поки ми переступаємо через повалені дерева в густому лісі. Навколо дозріває жовте листя – остання ознака згасаючої осені.

Фото: Таємничі пейзажі Чорного лісу на Кіровоградщині (РБК-Україна)

"Місце особливе й тим, що тут була така собі Чорноліська республіка. Вона не так сильно прогриміла, як Холодноярська, але й тут відбувалися схожі події", - веде далі гід.

Місцеві туристичні ентузіасти сподіваються, що локація стане не менш відомою, ніж холодноярські туристичні місця на Черкащині. До слова, наступного року в області розпочнуть створення історико-меморіального заповідника "Чорний Ворон". Він буде розташовуватися посеред лісу на території на території Розумівської сільради.

"Під час національних визвольних змагань 1917—1922 років у Чорному лісі діяла повстанська республіка. Тому можна зробити ці місця "родзинкою", яка увійде до сторінок історії повстанського руху", - сподівається фахівець.

Посеред Чорного лісу знаходиться озеро – глибоке й заболочене: ще одне місце, яке доповнює таємничу атмосферу.

Фото: Озеро у Чорному лісі (РБК-Україна)

"Точних вимірів глибини проведено не було. Є версія, що вона може сягати й понад 200 метрів. Сумніваюся, але до сотні метрів може бути точно. Тут - дуже замулене дно і велика кількість відкладень водоростей, що заважає зробити точні заміри. Також велика загадка, як саме формується дно", - продовжує гід.

Чорний ліс пролягає на перетині двох культур - кочової та землеробської.

"До слова, ліс прославився й завдяки археології. За Чорним лісом названо Чорноліську археологічну культуру. В степу жили кімерійці - перший степовий народ. А тут жили землероби. Перші поселення і поховання цієї культури були знайдені саме на території Чорного лісу".

Фото: Тут можна відпочити у спокійній атмосфері, роздивляючись місцеві пейзажі (РБК-Україна)

Вказівників тут поки немає. Однак недавно стартував спільний проект обласної наукової бібліотеки і облдержадміністрації "Туристичні магніти Кіровоградщини". Чорний ліс увійшов до списку локацій, які невдовзі стануть помітні туристові: планується облаштування території, створення відповідної інфраструктури та встановлення вказівників.

Замок-палац Вінберга. Будівля, яка швидко зникає

У селі Ясинуватка знаходиться занепадаюча споруда, яка рідко згадується у путівниках – замок або палац Вінберга. За фасадом будівлі росте величезний дуб. Кажуть, що йому не менше 300 років.

"Наприкінці 19 століття палац точно належав Вінбергам – скоріш за все вони його й побудували, можливо, на місці попередньої садиби. Стиль будівлі - еклектика з елементами неоготики (такою можна було вважати башту). Палац мав неабиякі розміри, як для садибного будинку достатньо рядових поміщиків", - розповідає мандрівник та дослідник Роман Маленков.

Фото: Наприкінці 19 століття палац належав родині Вінбергів (РБК-Україна)

Після більшовицької окупації території у палаці спочатку розмістили школу. Потім будівля довгий час слугувала дитячим будинком - інтернатом для дітей з особливими потребами. Заклад закрили у 90-х роках, більшість дітей перевели до іншого закладу.

"У 1997 році сільрада, розташована у сусідньому селі Бандурівка, віддала будівлю у оренду новоствореному жіночому монастирю, як стверджують, УПЦ КП. А далі настало зубожіння будівлі", - пояснює Маленков.

Фото: У 2000-х роках тут відбулася пожежа, після цього споруда занепала кардинально (РБК-Україна)

Крізь цеглу проростають дерева і кущі. На підлозі можна знайти залишки плитки з оригінальними візерунками того періоду, коли місце ще було наповнене життям.

Після пожежі, яка сталася у 2004 році, палац перебуває у дуже занедбаному стані. У відповідь на тезу про те, чи є шанси на відновлення споруди, гід висловлює сумніви.

"Якби споруда ще була збережена до пожежі, тоді так. А в цій ситуації – дуже мало шансів. Під дією вітру й сонця стіни систематично руйнуються. І чим далі, тим гірше", - каже екскурсовод.

На запитання, куди звертатися туристам, щоб побачити це місце, він радить інформаційно-туристичний у місті Олександрія, який створили у травні цього року. За словами фахівця, там точно розкажуть, як і де замовити екскурсію або дістатися сюди самостійно.

Фото: Крізь цеглу проростають дерева і кущі (РБК-Україна)

Німецьке кладовище. Місце, яке закликає до миру

Це місце захоронення німецьких солдат. Унікальне тим, що Україні подібних кладовищ - всього п'ять: у Львові, Києві, Севастополі, Донецьку та Карлівці.

"Чому це місце вирішили створити тут, у Карлівці, тоді як інші знаходяться в великих містах? Річ у тому, що в 1793 році на ці землі приїхали переселенці із прусського міста Данциг (сучасний Гданськ, Польща), - розповідає керівниця місцевого краєзнавчого гуртка Наталія Мокряк.

Фото: Екскурсію німецьким кладовищем у Карлівці провела краєзнавиця Наталія Мокряк (РБК-Україна)

На той час у Карлівку приїхала 21 родина німецька родина. Вони поселилися на західному березі річки Сугоклія.

"Тут вони жили, як і все населення Російської імперії в той час - складно, важко. Але прийшов 1917 рік, і почалися часи значно складніші. Родини почали депортувати. Великих труднощів німці зазнали й у 1941 та 1944 роках, коли їх депортувала радянська влада", - згадує вона.

Під час Другої світової бої на території села Карлівка проходили три місяці. Загинуло дуже багато як радянських військових (у братській могилі поховали більше 1,5 тисячі солдат), так і німецьких. Коли після війни почалася відбудова села, німецьких солдатів ховали переважно там, де знаходили: були бліндажі, окопи, або ж їх просто присипали землею просто біля якоїсь хати, розповідає пані Наталія.

Фото: В Україні подібних кладовищ - всього п'ять: у Львові, Києві, Севастополі, Донецьку та Карлівці (РБК-Україна)

"Весь час німецька сторона намагалася домовитися із радянською про перепоховання своїх солдатів. Вони не знаходили спільної мови, і лише у червні 1993 року була підписана угода із вже незалежною Україною і ФРН про дозвіл виділити на території України п'ять місць під перепоховання. Німецька сторона брала на себе організацію перепоховання, облаштування місць та догляд за могилами. Німецька сторона також брала на себе догляд і за радянськими військовими похованнями на території Німеччини", - розповідає Наталія Мокряк.

У 1994 році почалося будівництво кладовища. За словами мешканки села, у 90-ті роботи не було, і зарплатню не платили іноді навіть роками. Спорудження кладовища стало можливістю заробити - платили карбованцями, і платили дуже пристойно.

Фото: На кожній стеллі дуже дрібним почерком з обох сторін написані прізвища та дати загибелі німців, які тут поховані (РБК-Україна)

Сьогодні в будиночку кладовища зберігається детальна схема поховань, де записане кожне прізвище та всі відомі дані про похованого. Коли сюди приїздять німці-нащадки, то за даними книги можуть ідентифікувати місце, де саме похований їхній родич.

"На кожній стелі дуже дрібним почерком з обох сторін написані прізвища та дати загибелі німців, які тут поховані. Це тисячі людей. Ще десять років тому тут вже було перепоховано 17 тисяч німецьких солдатів. Розраховане кладовище на 37 тисяч і ще повністю не заповнене. Зараз можна побачити, що на деяких є таблички з фотографіями - їх ставлять ті, хто знаходив тут свого родича. Якщо пройдетеся, то побачите, наскільки це молоді люди. Є військові, яким по 30-40 років, але значно молодших дуже багато", - відзначає Наталія Мокряк.

Фото: В будиночку кладовища зберігається детальна схема поховань, де записане кожне прізвище та всі відомі дані про похованого (РБК-Україна)

Фото: Сьогодні кладовище у селі Карлівка - місце, яке закликає до миру. Тут нам варто вчитися тому, як доглядають за могилами своїх предків, каже Наталія Мокряк (РБК-Україна)

Краєзнавиця зізнається, що спершу їй як людині було морально непросто почути, що в селі буде німецьке кладовище.

"Мої два діди загинули у Другій світовій, я росла без батьківської ласки. Але одного дня сюди на кладовище прийшов місцевий чоловік, приніс хлібину. Розповів історію. У 1944 році, коли сюди прибуло поповнення німецьких військ, в хаті його батьків поселили молодого хлопчика. Він був худий, нещасний, і його в родині полюбили, як свою дитину. В березні він пішов у наступ і не повернувся. Сім'я оплакувала його так само, як свого старшого сина, який загинув на фронті. 60 років дід мовчав, а тут прийшов і каже - хочу пошукати, можливо, він десь тут похований. Після історії від діда з хлібною щось всередині у мене стало танути. Я зрозуміла, що насправді всі, хто помер, мають по-людськи достойно бути поховані. І сьогодні кладовище у Карлівці - це місце, яке закликає до миру. Тут нам варто вчитися тому, як доглядають за могилами своїх предків", - розповідає Наталія Мокряк.

"Хутір Надія". Родинна садиба Івана Карпенка-Карого

Не всі пам’ятають, що справжнє прізвище легендарного українського письменника, драматурга та актора Карпенка-Карого – Тобілевич.

"Іван Карпенко-Карий. Це був його сценічний псевдонім, а прізвищем Тобілевич він підписував п'єси", - пояснює нам кандидат історичних наук, краєзнавець, екскурсовод та член топонімічної комісії міської ради Кропивницького Юрій Митрофаненко.

Саме тут, на Кіровоградщині, Івану Тобілевичу посеред майже пустки вдалося звести красиву садибу, а висаджені знаменитими акторами тих часів дуби й досі ростуть та вкриваються восени золотими барвами. Зараз це територія Хутора Надія – державного заповідника-музея імені Карпенка-Карого (Тобілевича).

Фото: Зараз "Хутір Надія" - це державний заповідник-музей імені Карпенка-Карого (Тобілевича) (РБК-Україна)

Фото: Тут є озеро з купальнями, яке Тобілевич створив разом із селянами (РБК-Україна)

"З Івана Тобілевича сміялися через те, що він хоче в степу (на той час Херсонської губернії) створити зелену оазу. Однак йому це справді вдалося. Хоча спершу тут було просте господарство, а саму садибу заклав батько Івана – Карпо Тобілевич. Згодом Іван Карпович повертається із трирічного заслання і оселяється тут із Надією Тарковською-Тобілевич. На жаль, перша дружина Надія померла, і потім сюди він переїхав зі своєю другою дружиною - Софією".

На Хуторі Надія Іван Тобілевич написав відому комедію "Сто тисяч".

"Його гасло було таке - "беру сюжети з життя". Часто його сусіди потрапляли до п’єс як герої та антигерої", - пояснює історик.

Фото: Тут Тобілевич написав свій відомий твір "Сто тисяч" (РБК-Україна)

Тут є озеро із чоловічою та жіночою купальнею, батькова криниця – зараз це джерело, з якого й досі можна випити води.

Окраса садиби – дуби 80-х років 19 сторіччя. Висаджували їх відомі актори. Зокрема, самі члени родини - Панас, Микола, Іван та Марія Тобілевичі – саме ті люди, які склали основу театральної сцени корифеїв.

"Також тут є дуб, який посадив Микола Садовський – знаний актор театральної сцени того часу. Високий, статний, георгіївський кавалер. Був великим індивідуалістом, конфліктував з усіма навколо. Палко ненавидів Російську імперію, хоча воював за неї, а його син був полковником армії УНР. Садовський відомий також тим, що створив у Києві перший український стаціонарний театр. До 1907 року українцям було заборонено мати свої театральні приміщення - всі театри були мандрівними", - розповідає Юрій Митрофаненко.

Фото: Біля садиби ростуть дуби, які висадили легендарні зірки театральної сцени того часу (РБК-Україна)

Ще один дуб посадила Марія Заньковецька - зірка мельпомени, яка блискуче володіла французькою мовою. Її вабили в російські трупи, але вона всім відмовляла. Говорила: "Я українська акторка, буду грати в українському театрі".

Фото: Як працює заповідник і коли сюди можна завітати (РБК-Україна)

Кочубеївські штольні. Закинутий кар'єр початку 20 сторіччя

Любителям закинутих місцин - катакомб, печер і штолень, це місце точно спаде до душі. Кар’єр Кочубеївського рудника – об’єкт індустріальної спадщини.

Ще в середині 19 сторіччя в регіоні були знайдені поклади залізної руди, і з'являється ідея їх розробляти. Земля, яка раніше вважалася виключно аграрною, отримала ще й промислове значення. Одними з тих, хто доучився до видобутку, стала родина Кочубеїв, розповідає Юрій Митрофаненко.

Фото: Кар’єр Кочубеївського рудника – об’єкт індустріальної спадщини (РБК-Україна)

"Усім відома родина Кочубеїв – козацькі старшини, які розбагатіли й перетворилися на російських дворян. Принаймні одного Кочубея ми знаємо точно – Василя, генерального писаря, який написав донос на Мазепу й поклав голову на плаху у 1708 році. Відома і його дочка – легендарна Мотря, похресниця Мазепи, яка, як подейкували, була його коханкою", - пише мандрівник Роман Маленков на сайті "Україна Інкогніта".

Фото: "Друге дихання" цій локації вже як туристичній надали зйомки фільму "Червоний" за мотивами українського письменника Андрія Кокотюхи (РБК-Україна)

Кар'єр заснували у 1904 році. Пропрацював він доволі недовго - до 1915-го, після чого про нього практично забули, оскільки місцина серед поля досить далеко від цивілізації. До того ж довгий час не була ніяк обладнана і приваблювала лише рідкісних шукачів пригод. Кар’єр має довжину 185 метрів, його глибина - 35 метрів. Всього тут є 5 штолень загальною довжиною до 250 метрів.

Фото: Катакомби знаходяться практично серед поля (РБК-Україна)

"Друге дихання" цій локації (вже як туристичній) надали зйомки фільму "Червоний" за мотивами українського письменника Андрія Кокотюхи. Зйомки відбувалися у березні-квітні 2016 року. Для цього до закинутих копалень спорудили дерев’яні сходи та облаштунки, які майже збереглись і дотепер.

Зараз помітно, що нижня частина сходів постраждала через обвал. Це певним чином ускладнює спуск, тому радимо обходити локацію збоку (тут серед чагарників можна знайти доріжки, протоптані ентузіастами). Атмосферності цьому місцю точно не бракує: особливо восени.

Фото: Помітно, що нижня частина сходів постраждала через обвал. Це певним чином ускладнює спуск, тому радимо обходити локацію збоку (РБК-Україна)

"Особливого шарму додає те, що катакомби знаходяться практично серед поля, а підхід є лише ґрунтовою дорогою. Ніщо не передбачає їх появи, коли з нізвідки виринають пагорби і урвища. А вже підійшовши ближче, ви побачите вхід в саму ущелину. Щоб оцінити всю красу, беріть з собою обов’язково потужний ліхтарик, і якщо є хист полазити по печерах унизу, одяг, за який ви не дуже переймаєтесь", - пишуть мандрівники на сайті FindWay.

Морозівський кар'єр. Insta-локація в яскравих барвах

Морозівський вугільний розріз — недіючий вугільний кар'єр в Олександрійському районі Кіровоградської області, розташований поблизу селища Пантаївка. Працював із 1970 по 2009 рік і належав компанії "Олександріявугілля".

Після закриття кар'єр заповнився ґрунтовими водами, і зараз це місце має всі шанси стати популярною туристичною локацією. Місцеві кажуть, що тут особливо красиво влітку, коли вода набуває яскраво-бірюзового кольору. Втім, не менш яскраві барви тут можна застати восени та в інші періоди року.

Фото: Морозівський вугільний розріз (РБК-Україна)

В певні часи в регіоні діяло сім буро-вугільних розрізів і три шахти, розповідають гіди. В більшості копалини видобували у розрізах, бо буре вугілля залягало глибоко, шарами. Щоб добратися до бурого вугілля, бульдозерами спершу згортали шар чорнозему. Останній розріз, Костянтинівський, закрився у 2009 році.

Звідси - два кілометри до річки Інгул. Посередині Морозівського розрізу були острови, але через наповнення водою вони затопилися. Зараз тут живуть різні птахи - чайки, крячки.

Фото: На під'їзді до Морозівського розрізу (РБК-Україна)

Сьогодні Морозівський кар'єр хочуть розвивати як потенційну туристичну локацію. Багато хто вже давно знає кар'єри, розташовані в інших регіонах України, і там не особливо страждають від нестачі відвідувачів.

Наприклад, в літній період є багато турів з Києва до так званих "Вінницьких мальдів", а Коростишівський карєр на Житомирщині давно відомий мешканці сусідніх регіонів. Морозівський розріз має всі шанси стати місцем, куди приїздитимуть тисячі туристів щороку.

Ферма та сироварня у селі Підлісне. Сирно-молочні дегустації

Ферма та сироварня, що зручно розташовується уздовж траси біля села Підлісне, урізноманітнить активні екскурсії та походи по природних локаціях. Тут вам розкажуть, як виготовляють крафтові молочні продукти та прямо у погребі пригостять сиром, вином і за бажанням – свіжою сироваткою.

"Люди, які до нас навідуються, часто кажуть: не будемо пробувати молоко, тому що воно неприємно пахне. Запам'ятайте: наше молоко не пахне. Бо у нас – особливий вид кізочок з Франції, плюс – особливий раціон харчування тваринок. Наші кізочки їдять спеціально розроблені гранули та сіно, і п’ють воду: це все, що їм необхідно", - розповідає дуже харизматична гід, яка працює на фермі та проводить екскурсії для відвідувачів.

Фото: На фермі є контактний зоопарк (РБК-Україна)

На фермі живе вже близько чотирьох сотень кіз. В середньому кожна приводить 3-4 козенят.

"Наші дійні кози на вулицю не виходять: для них у приміщеннях зберігається спеціальний температурний режим. Вони вже до всього звикли: заходять до кабінки, мордочкою відкривають фірточку, і тихо-спокійно стають до доїльного апарату. Далі працівниця їм каже: "Дівчатка, на вихід!". І вони так само спокійненько в інші двері виходять.

Фото: На господарстві розповідають, як вирощують кіз та виробляють молочні продукти (РБК-Україна)

Тут є "дитячий садочок", де живуть козенята з першої доби народження. Протягом першого місяця життя їх годують лише козиним молоком через кожні дві години.

"Пляшка і соска – все як у дітей", - пояснює гід.

На четвертий місяць життя вже майже дорослих "дітей" переводять в інше приміщення й починають давати їм харчування, яке й всім іншим козам. Кожна коза - чипована, а всі дані про здоровя тварини занесені в електронну базу.

Чат-бот та туристичні вказівники на Кіровоградщині

Кіровоградська область досі залишається маловідомою для українських туристів. Це проблема, яку варто почати вирішувати вже найближчим часом. Про це у коментарі РБК-Україна заявила голова Кіровоградської Облдержадміністрації Марія Чорна.

"Для багатьох українців наша область поки незвідана. Коли ми з колегами обмінювалися ідеями про розвиток туризму, для себе зрозуміла: Кіровоградщина має бути у телефоні кожного українця. Тому створили безкоштовний чат-бот, який популяризує туристичні локації регіону ", - розповіла вона.

Туристичний чат-бот розробили для туристів журналісти місцевої газети "Кіровоградська Правда". В ньому є рубрики, які допоможуть туристам відкрити цікаві місця області. Доєднатися до чат-ботів можна у Telegram та Viber. Також найближчим часом з'являться вказівники до цікавих об'єктів області.

Фото: Такі вказівники невдовзі з'являться в області (фото надані РБК-Україна)

"Зараз турист їде по Кіровоградщині і не всюди бачить інформацію, де є який "туристичний магніт", і неясно, чи зручно туди доїхати. Вказівники будуть уніфіковані в одному стилі й розміщені по всій області. У нас - аграрний край, і це теж можна взяти за основу розвитку туризму. В регіоні - багато авторських ферм і підприємств, які можуть бути цікаві людям з інших областей", - додала вона.

За словами голови ОДА, не кожен регіон може похвалитися тим, що в них був заснований перший професійний український театр.

"Його відкрили саму у місті Кропивницький. А письменник Юрій Яновський, драматург і Карпенко-Карий - не менш видатні люди з нашого регіону. Тут вони народилися і провели дитинство, тут відбувалося їх професійне становлення. Плануємо вже зараз відкривати для українців ці імена і локації, з ними пов'язані", - додала вона.

На Кіровоградщині ще багато місць, які варто побачити під час мандрівки. Про міста Кропивницький та Олександрія РБК-Україна розповість у наступних публікаціях.

Нагадаємо, на Черкащині з'явиться туристичний маршрут територією Трахтемирівського півострова.

Також ми писали про чотири локації Хмельницької області для мандрівки в атмосфері осіннього затишку.