Острів Малаїта й таємнича культура: як насправді живуть місцеві мешканці "за межею цивілізації" у Тихому океані
Український мандрівник Вадим Івлєв розповідає про свою чергову мандрівку на незвичний віддалений острів. Цього разу точка на карті, яку він обрав - Малаїта - вулканічний острів у складі Соломонових островів у Тихому океані. Розташований він за 100 кілометрів від острова Гуадалканал.
Мало хто вирушає до цього острова просто відпочити.
"Навіщо витрачати дві доби, летіти через Дубай і Брісбен до далекої Хоніари, потім плисти пів дня на поромі, а далі - ще годину на крихітному моторному каное?" - на таке зважуються далеко не всі, каже мандрівник. Проте цей острів — справжня знахідка для шукачів пригод. Тож туди він вирушив разом з дружиною Оксаною.
Малаїта - острів з вологим кліматом, а ритм життя і побут місцевих - дуже особливий. Площа острова - 4,307 квадратних кілометрів, а мешкає тут близько 160 тисяч осіб. Про те, якою була мандрівка Вадима Івлєва та що його здивувало на цьому острові найбільше - у матеріалі.
Острів, відомий завдяки оповіданню про небезпечне життя на "страшних Соломонових островах"
У синьому небі зійшов лихий місяць. Далебі, не скажу, чи уві сні все це, чи ні. На галявині, як на пательні. Яскраве жовте світло ріже очі. Сморід, гниття та запах торішнього прілого листя. Задуха. Липке обличчя та й усе тіло. Дерева стоять стіною. Пірнаємо між ними. В очах зелено. У повітрі висять пронизливі крики відчайдушної боротьби. Під ногами грузько — суцільна рідка багнюка. Гучне клацання і стрекотіння армії комах. Лунають удари — щось рубають. Чутно різкі голоси. Провідник каже, що у племені є правило — жінки повинні роздягнутися та входити в поселення повністю голими.
Острів Малаїта, Соломонові острови. Деякі мандрівники вимовляють цю назву тремтячим голосом. Їх гіпнотизують страшні деталі й нелюдяність тубільців.
Туристи, які витрачають свої час та гроші заради розваг, зустрічаються тут з романтикою далеких подорожей. Усупереч здоровому глузду, романтики роблять ставку на своє передчуття: що може бути гірше за розуміння того, що міг, але відмовився спробувати щось нове?
Фото: Частина населення острова Малаїта — "люди солоної води". Вони живуть на воді, будуючи кораблі та штучні острови (Вадим Івлєв)
Невже хтось стверджує, що Соломонові острови — найкраще місце для відпочинку? Навіщо витрачати дві доби, летіти через Дубай і Брісбен до далекої Хоніари, плисти пів дня на поромі, а потім ще годину на крихітному моторному каное? Адже є безліч безпечніших країн з комфортними курортами, куди легко і зручно дістатися.
Разом з тим побутує думка, що країна, герб якої прикрашають акула і крокодил, має справжній неповторний смак. Між іншим, королева Єлизавета II є тут конституційним монархом.
Острів Малаїта відомий завдяки оповіданню американського письменника Джека Лондона про небезпечне життя на "Страшних Соломонових островах". У ньому він натякає, що цей острів — справжня знахідка для шукачів пригод. Тож туди ми й вирушили разом з моєю дружиною Оксаною.
Фото: Традиція будувати острови походить з давніх часів. Головною метою був захист від мисливців за головами та москітів через поширювану ними малярію (Вадим Івлєв)
"Таємнича культура острів’ян приваблювала нас більше, ніж незаймані джунглі"
Сучасні туристичні путівники описують цей острів як прихований від сторонніх очей захопливий світ джунглів і гір, найвищою з яких є гора Коловрат заввишки 1438 метрів. Але таємнича культура острів’ян приваблювала нас більше, ніж незаймані джунглі.
Британські колонізатори вважали жителів острова "головною напастю поряд зі спекою, духотою, стоногами, піщаною мухою й іншими лихами". Вони називали їх "найдурнішими людьми, позбавленими будь-яких чеснот, привченими їсти язики та органи своїх ворогів, мурах і собак, жити в бруді та безперервному страху через своїх сусідів і злісних духів, що мешкають під дахом кожної хатини, у кожному дереві та камені". Плантатори були мало зацікавлені в розумінні багатства місцевої культури та ставилися до неї зверхньо.
Насправді малаїтяни — чудові господарі, майстри та музики. Дивовижний оркестр малаїтянських музик, які красно грають на сопілках, можна вважати перлиною художньої творчості жителів острова.
Зі столиці Соломонових островів, міста Хоніара, до острова Малаїта ми дісталися на поромі, подолавши 100 кілометрів бурхливим морем. Пором причалює в селі Аукі, адміністративному центрі провінції Малаїта. На острові є два дуже несхожих типи людей. Частина населення — низькорослі, коренасті й мешкають у лісі. Їх звуть "гірськими" або "лісовими" людьми.
Фото: Симпатична пані Сера спромоглася побудувати собі зі шматків коралів власний острів (Вадим Івлєв)
Люди, що живуть на воді, будують кораблі та штучні острови
Інша частина — "люди солоної води". Вони вищі й стрункіші, живуть на воді, будуючи кораблі та штучні острови. Чи не нагадує це вам кінофільм 1995 року "Водний світ"? Щоб побачити їх на власні очі, треба їхати в західну частину острова Малаїта, в лагуну Лангаланга. Вона завдовжки 21 кілометр. На пристані селища Аукі на вас чекатиме місцевий провідник на моторному каное. Лише за годину він доставить вас до острівця пані Сери Кеі.
Ми впевнені, що вам одразу припаде до душі розумна, весела, непосидюча, симпатична пані Сера. Хіба не вражає, що ця тендітна жінка спромоглася побудувати собі зі шматків коралів власний острів?
— Я ще замолоду не любила сидіти, склавши руки. Робота з рук не випадала. Кепкували з мене. Хто допоміг? У місіонерській школі. Я насилу справлялася то з одним, то з іншим. Острів побудувала 25 років тому. Спочатку хижка, потім друга, гарний садочок з обох боків.
Сера згадувала, як їй було непросто, тому що вона — мати-одиначка з трьома дітьми, яких потрібно було годувати, та ще й платити відсотки за позику банку. Щоб якось заробити гроші, вона виготовляла намисто з мушель. Це мистецтво, яким володіють жителі лагуни. Вони називають такі намиста "шелл мані" (shell money) і застосовують як еквівалент грошей. Нитки двометрової довжини, набрані з намистин червоного, білого і чорного кольорів, використовуються для викупу наречених.
На відміну від Сери — гарної гостинної господині, її партнер, німець, був зовсім непривітний. Він одразу показав, що нам тут не раді. Ми навіть не встигли привітатися, як він став ремствувати:
— У нас і пива немає, самим його бракує!
Ми пояснили, що не п'ємо пива, а на обід ми б з’їли салат або рибу. На що він продовжував буркотіти:
— Риби в нас теж немає.
Але Сера відповіла, що риба в морозильнику є. І лише наприкінці нашого гостювання він сказав:
— Що ж, ви були гарними гостями.
Отже, недарма ми мало їли й не пили його пива.
Традиція будувати острови походить з давніх часів. Головною метою був захист від мисливців за головами та москітів через поширювану ними малярію. Також Сера розповіла, що раніше її народ займався канібалізмом:
— Їли один одного, і для того, щоб не бути з'їденими або вбитими іншими, будували острови й рятувалися на них.
Фото: Острів пані Сери — це зелений оазис (Вадим Івлєв)
Зараз жителі Малаїти — мирні люди й харчуються коренеплодами
Із розмов з місцевими нам вдалося дізнатися, що спонукало до цього мисливців за головами. Вони носили браслети з ікл кабана на біцепсах, які свідчили, що їх господар скоїв вбивство. Причин могло бути кілька: кровна помста або замовлення; грабіж і змагання — на зразок екстремального виду спорту.
Вони могли зарізати, заколоти або забити жертву палицями, а потім відрізати й залишити на зберігання голову, язик або геніталії, які, як вважалося, містять у собі хоробрість та інші корисні риси характеру жертви. Зараз жителі Малаїти — мирні люди й харчуються коренеплодами (ямсом, таро, солодкою картоплею), рибою, молюсками і дуже рідко м'ясом — для цього вони розводять поросят і собак.
Будівництво острова без цементу і металу — справжнє мистецтво, яке потребує великих зусиль. Корали пиляли, збирали із покинутих островів, засипали піском, висаджували рослини. Тепер острів пані Сери — це зелений оазис, який згадується в авторитетних туристичних путівниках. До неї навіть прилітала група журналістів з німецького телевізійного каналу брати інтерв'ю.
Фото: Гарний вечір у лагуні Лангаланга (Вадим Івлєв)
Нищівні тропічні циклони — справжнє лихо для жителів лагуни. Під час шторму, навіть у захищеній лагуні, такий острів може бути потоплений. Ми бачили спорожнілі острови, з яких хвилі змили все, включаючи дерева та будинки. Острів потрібно постійно зміцнювати, насипаючи зверху каміння та пісок. Також жителі лагуни мають змогу на власні очі бачити, як підвищується рівень океану.
Нам з гордістю показали чарівну садибу восьминога — десятки штучно вирощених мушель гігантської тридакни (Tridacna Gigas) всіх можливих кольорів. Ці молюски здавна цінувалися за свої розміри, плодючість і схильність збиратися разом. З-за мушель визирали мурени, що несподівано опинилися на мілководді під час відливу, адже різниця рівнів води іноді сягає півтора метри.
— Все добре, хіба що чудові велетенські мушлі у воді біля хати сусіди вкрали на їжу, — каже Сера.
Фото: Дивовижний оркестр малаїтянських музик, які красно грають на сопілках (Вадим Івлєв)
Джунглі, де на вас чатує небезпека
На острові Сери було безпечно. Інша справа — джунглі, де підстерігає небезпека: якщо не канібали й мисливці за головами, то туберкульоз, тропічні виразки, паразити та малярія. Склалося враження, що майже кожен мешканець Соломонових островів або сам перехворів, або має родичів, які померли від малярії. Заразитися дуже просто навіть у столиці.
Будьте обережними — не купайтеся в незнайомих місцях! Навіть у прісній річці можуть бути акули, занесені припливом. Море переповнене муренами та баракудами.
Нам розповідали, як під час нашого перебування місцевий рейнджер застрелив 4-метрового крокодила — одного з тих, що добре почуваються в солоній воді. У нас такий випадок стався під час перебування на сусідньому острові Нова Георгія. В один із днів на острові я відмовився від дайвінгу і залишився на березі. День був спекотний, тож я вирішив трохи поплавати.
Одразу біля берега починалася велика глибина. Я стрибнув у воду з причалу і поплив в напрямку сусіднього острова. Я вже здолав кілька сотень метрів. Повз мене пропливали місцеві на маленьких каное, і в них були дуже здивовані обличчя.
На пів дорозі до сусіднього острова я побачив катер, на якому була моя дружина. Тут я вирішив повернутися. Вже на березі я зустрів Оксану й почув її розповідь. У човні був драйвер-інструктор на ім'я Чарлі, який і вказав на великого крокодила, що грівся на піску на острові, до якого я плив. Раптом він побачив плавця і з подивом додав:
- О! Ти тільки глянь на це! Якийсь божевільний тубілець пливе прямісінько в пащу крокодила!
Зрозуміло, що інструктору забракло слів, коли Оксана зізналася, що плавець — її чоловік.
Фото: Я радий, що жага нових знань привела нас саме на ці далекі острови (Вадим Івлєв)
Отже, ми спробували підійняти завісу таємниць над батьківщиною лютих мисливців за головами — людей, що населяють одне з останніх місць на Землі, яке ще залишається за межами цивілізації. І я радий, що нам вдалося здійснити задумане і що жага нових знань привела нас саме на ці далекі острови.
Нагадаємо, раніше Вадим Івлєв розповідав, які таємниці приховує знаменитий острів Бора-Бора в Тихому океані.
Також мандрівник публікував свою захоплюючу історію про мандрівку до міста-привида Рабаул на острові Нова Британія.