"Подорожі – це все моє життя". Микола Подрезан побував у 70 країнах, у більшості з них – на візку

Киянин Микола Подрезан — відомий український мандрівник. Плануванням поїздок він захопився ще в юності, а з дитинства зачитувався пригодницькими книгами про подорожі.

У віці 38 років він потрапив у аварію, в якій сильно травмував хребет і не зміг більше ходити. Зараз пану Миколі — 68. Він побував у 70 країнах із них 63 на візку, продовживши закордонні поїздки навіть після того, як втратив можливість ходити.

З вересня 2011 по липень 2018-го він здійснив мандрівку на візку по шести континентах, повторивши відомий маршрут всессвітньої естафети Олімпійського вогню 2004 року. Долав великі відстані літаками, потягами та на авто, проїхавши в цілому понад 230 тисяч кілометрів.

Недавно Національна спілка журналістів України до 30-річчя Незалежності України презентувала символічну фотовиставку мандрівника "Планета Земля — погляд з інвалідного візка". До неї увійшли декілька робіт з його подорожей світом за останні десять років. Цим хочуть показати життя за кордоном людей з інвалідністю і привернути увагу до потреби доступної інфраструктури для таких мандрівників.

Про своє захоплення мандрами, як не втратити жагу до мандрівок і нових вражень, опинившись у вкрай складних життєвих умовах та як подорожувати економно, Микола Подрезан розповів в інтерв'ю РБК-Україна.

"Зараз ніхто не уявляє, як це — отримувати візу не на в'їзд, а на виїзд"

"Захоплення мандрами мені прищепив татусь. Він говорив шістьма мовами. Був інженером, людиною енциклопедичних знань. Англійською без зайвих зусиль міг провести екскурсію Лондоном, іспанською - Мадридом, польською — Варшавою. В радянські часи не було можливості їздити за кордон, тому батько читав книги та дивився "Телевізійний клуб мандрівників", - розповідає Микола Подрезан.

Батько мандрівника помер шість років тому, коли йому був 101 рік.

"Він дочекався, коли відкрили кордони, але вже не мав фізичних сил на мандри. Тому відправляв мене", - згадує киянин.

Подорожувати Микола Подрезан почав за СРСР, ще до "перебудови". Це був період, коли виїхати у зарубіжну мандрівку могли частіше за все тільки ті, хто мав певні привілеї. Та й тоді розраховувати на поїздки до Франції та Італії не доводилося: були доступні мандри в основному хіба до "дружніх" республік СРСР.

Фото: Микола Подрезан на святкуванні Дня прапора, 2015 рік (uk.wikipedia.org)

"Об'їздив весь тодішній Радянський Союз: був на Камчатці, Курилах, Кавказі, у Середній Азії, у Прибалтиці — нинішніх країнах Балтії. Тоді активно діяли так звані туристичні поїзди. Їх база була у Києві на станції біля метро Лівобережна. Сідали на поїзд, і він 5-6 днів мандрував Україною та Білоруссю. Вночі їхав, ранком зупинявся. Ми виходили і далі вирушали на екскурсію автобусом", - розповідає мандрівник.

Він згадує, що після того, як до влади прийшов Микола Горбачов, поітика по відкритості кордонів трохи спростилася, з'явилася можливість їздити вже у європейські країни. Але все ж такі мандрівки відбувалися не без складнощів та бюрократії.

"Зараз молоді люди навіть не уявляють, як це — отримувати візу не на в'їзд, а на виїзд. Заборонені були всі операції за валютою. Тільки коли ви мали на руках путівку, у банку можна було обміняти обмежені кошти. Таким чином у 35 років мені вперше вдалося потрапити до Чехословаччини, а потім — до Болгарії", - каже Микола Подрезан.

"Вирішив відвідати всі країни, де побував Олімпійський вогонь"

З моменту, коли мандрівник отримав тяжку травму, минуло вже тридцять років. У ДТП він потрапив у Прибалтиці в 1991 році.

"Як я завжди кажу, моя травма на два місяці молодша за українську Незалежність. Всю історію України я дивився, як дитина — знизу вверх", — згадує він.

Проте, попри втрату можливості пересуватися на ногах, він продовжив мандрувати:

"Перший мій “капіталізм” - це була Греція в 1994 році. Туди я поїхав на соціальне навчання. Потім були США, Нідерланди, Британія. Як правило це було пов'язано з соціальними проектами".

У 2004 році Подрезан взяв участь у першій Всесвітній естафеті Олімпійського вогню, ніс факел на відрізку у Києві.

"Ця подія мене дуже надихнула. Вирішив, що навіть та людина, яка пересувається на візку, в силах здійснити щось подібне. Після цього обдумав ідею й почав їздити світом з олімпійським факелом і нашим, українським прапором. Вирішив відвідати всі країни, де побував Олімпійський вогонь. Так розпочався проект "Планета Земля. Погляд з інвалідного візка", - згадує пан Микола.

Фото: Мандрівник придумав проект "Планета Земля. Погляд з інвалідного візка", і повторив маршрут по 26 країнах світу, де побував Олімпійський вогонь (Віталій Носач/РБК-Україна)

У 2011 році він почав масштабну мандрівку, стартувавши з "нульового кілометра" на Майдані Незалежності в Києві, звіди поїхав в аеропорт, далі - на захід до Торонто, до Канади. Потім знову від'їжджав з України та повертався додому.

Через сім років, подолавши з перервами шість континентів, він повернувся на те саме місце зі сходу, вже з Австралії. Таким чином проїхав 26 країн світу, де побував Олімпійський вогонь.

Мандрівка слідами гастролів The Beatles

Микола Подрезан зізнається, що йому цікаво не просто мандрувати. Він переконаний, що буде значно цікавіше, якщо перед мандрівкою сформувати проект, у якому є певна ідея, і певні пункти до виконання, які логічно пов'язуватимуть мандрівку.

"У 1963-му, коли мені було десять років, я вперше почув пісні гурту The Beatles, і з того часу став пристрасним бітломаном. Вже у дорослому віці придумав проект “Слідами Бітлз” — їхав туди, де жили чи виступали учасники гурту. Там з дружиною Наталкою ми шукали концертну залу чи готель, і фотографувалися на їх фоні. На сьогоднішній день в межах проекту побував в 23 містах та 13 країнах, включно з Японією та Новою Зеландією. Залишились тільки Ірландія і маленьке село у Нідерландах, де The Beatles теж свого часу грали концерт", - каже киянин.

Фото: Меттью Стріт - вулиця в Ліверпулі, Англія. Відома як місце розташування Cavern Club. The Beatles часто грали там на початку кар'єри (wikipedia.org)

"Ліверпуль, місто де з'явився сам гурт, — це певна квінтесенція елементів всього того, що пов'язане із The Beatles. Там я жив у готелі за 120 метрів від музея The Beatles Story ("Історія Бітлз"). А За 300 метрів - знаменита вулиця Метью стріт/Mathew street (вулиця в Ліверпулі, відома як місце розташування клубу "Cavern", де музиканти гурту неодноразово грали на старті своєї кар’єри - ред). На цій вулиці також стоїть пам'ятник Елеонор Рігбі (ім'я героїні однойменної пісні The Beatles - ред.). Щороку у серпні там проходить фестиваль бітломанів. Але ми на ньому не були, бо для людині на візку складно бути у натовпі", - згадує він особливості такої тематичної мандрівки.

Вулицю Mathew street у Ліверпулі відвідують тисячі туристів щороку. Вони переважно їдуть побачити клуб "Cavern" та інші цікаві місця, пов'язані з культовим гуртом. Наприклад, пам'ятник Джону Леннону, магазин "The Beatles", музей гурту та кілька пабів, які раніше відвідували музиканти.

Фото: Стіну на Метью Стріт прикрашає скульптура Артура Дулі під назвою "Чотири хлопці, які потрясли світ" (wikipedia.org)

"Два дні живу у хостелі, а два — у шикарному готелі зі сніданком за майже ті самі гроші"

Микола Подрезан каже, що пенсія у нього невелика. Він працює на двох, інколи - трьох роботах. Не має машини, а у квартирі - ніякого сучасного ремонту.

"Проте ми з дружиною Наталкою заробляємо, щоб їздити. Копійчину до копійчини складаємо. Мандруємо дуже економно: не користуємось таксі, а у містах живемо у скромних готелях, іноді — в хостелах. До того ж, бажаючи знайти оптимальні за ціною пропозиції, я став великим фахівцем з пошуку акцій та знижок на готелі і літаки", — зауважує мандрівник.

"У мене навіть з'явились деякі, як кажуть сучасною мовою — лайфхаки. Наприклад, завжди на Booking (онлайн-сервісі пошуку житла - ред.) замовляю готель, від якого можна відмовитись (не накладаються санкції за скасування бронювання). Чому я так роблю? Наприклад, були ми в Римі. Готелі там дуже дорогі. Я замовляю напівхостел, але не на чотири дні відразу, а чотири рази по одній добі. Потім, вже перед самою поїздкою, перевіряю сайт і бачу, що є з'явилася знижка на готель у центрі міста із сніданком, але лише на два дні. Тоді два дні живу у хостелі, а два — у шикарному готелі зі сніданком за майже ті самі гроші", — ділиться він.

За словами Миколи Подрезана, ресурс Booking.com йому подобається тим, що там є російський та український інтерфейс а також функція для людей з інвалідністю. Крім того, каже він, варто шукати сервіси, які у разі виникнення проблем із житлом намагатимуться допомогти.

Фото: "Я став фахівцем з пошуку акцій та знижок на готелі і літаки" - Микола Подрезан (Віталій Носач/РБК-Україна)

"Якось були ми в подорожі по США. Їдемо машиною з Денвера у Канзас- Сіті, дощ просто неймовірно сильний. Приїжджаємо у замовлений готель, і виявляється, що немає нашого замовлення. На рецепції сидить жінка-адміністратор, яка абсолютно "непробивна". Я дістаю надруковане замовлення. Тільки тоді вона каже, що всі місця зайняті. Набираємо Booking. Нам двадцять хвилин шукають нове місце, але не знаходять. Тоді пропонують : "Їдьте по трасі і заселяйтесь у перший готель. Різницю ми відшкодуємо", - згадує мандрівник.

"У подорожі воду варто купувати у закритих пляшках"

Микола Подрезан каже, що під час подорожей він та його дружина намагаються заселятись у готелі неподалік від дешевих мереж супермаркетів, таких як LIDL в Німеччині, чи Tesco у Великій Британії. Загалом у великих супермаркетах все значно дешевше, ніж на центральних туристичних вулицях, де багато мандрівників.

"Ми з Наталкою шукаємо номери з кухнею. Готуємо самі. Інколи їмо в кафе, але дуже обережно. Не тому, що їжа погана — вона не для всіх звична. З тієї же причини воду у подорожі слід купувати у закритих пляшках. Ми це робимо не тільки у спекотних країнах, у Європі теж", — каже він.

Фото: Якщо на валізу наклеїти певний розпізнавальний знак, її легше буде знайти у разі втрати (unsplash.com/brevite)

"Є ще один нюанс. Момент, про який мало хто знає. Коли ви перед посадкою на рейс пакуєте валізу у плівку, слід її сфотографувати з кількох боків. А на ручку під плівку бажано причепити свій знак, умовно - якусь чебурашку. Коли ми вперше літали на Шрі-Ланку, то в аеропорту Дубая, де була пересадка, загубили мою валізу, і навіть візок. Завдяки цим роздруківкам наші речі швидко знайшли та доставили через півтора дні", — дає мандрівник пораду про те, як діяти для убезпечення від втрати багажу.

Не варто у мандрівці "світити" гаманцями

Загалом під час подорожей у більшості країн, доволі безпечно, каже Микола Подрезан. В багатьох країнах місцевим не дають ображати туриста, особливо якщо він - на інвалідному візку. Але може бути все що завгодно. Наприклад, злочинець може виявитись родичем поліцейського, і тоді є вірогідність того, що ви самі буде у чомусь "винні".

"Під час мандрівки не варто одягати золото на себе, “світити” гаманцями. Сумки слід носити через плече. Помічав, як в Італії на скутері проїжджають повз туристів і зривають з них те, що вони тримають. Великі суми грошей ховайте. Нехай у вас в кишені буде 20 євро, які ви витягнете, якщо знадобляться. Бо інколи люди за кордоном дістають пачку доларів, і вони просто "кричать": “Вкради мене”. Також обов'язково потрібно мати при собі копії паспортів. Ви раз їх зробили і забули, а якщо вони не знадобляться, то вдома викинете", — радить мандрівник.

В деяких країнах все ж буває вкрай небезпечно.

Фото: Микола Подрезан радить не економити на страховці, яку купують перед будь-якою закордонною поїздкою (Віталій Носач/РБК-Україна)

"Нам казали у Південній Африці: тут безпечно, а вже за 10 метрів від цього місця вже будуть проблеми. І це дійсно так. У Кейптауні є Бродвей. Туди можна, там безпечно. Але якщо ви хочете у бар на тому ж Бродвеї, то схема така: ви маєте сісти у таксі в своєму готелі й доїхати на ньому до місця призначення. З бару вийде служитель і заведе вас у середину. Або в Ріо-де-Жанейро в Бразилії всім туристам кажуть: коли підійшли з ножами, без розмов віддавайте все, бо життя у цих нетрях нічого не варте", — попереджає Подрезан.

Він згадує:

"Жили ми в Ріо у районі, який розташоваувався на межі безпечної та небезпечної зони. У безпечній зоні була площа, оперний театр та національна бібліотека. Там гуляли люди, світило сонечко. Ми вирішили, що не буде нічого страшного, якщо через небезпечну зону швидко пройти у порт. Але коли пройшли квартал, то побачили зовсім іншу картину: на вулиці нікого немає, перші поверхи забиті дошками, магазини зачинені. Подивились ми на купи сміття і побиті вікна і рвонули назад на площу, де хоча б є люди".

"Всі екскурсії планую самостійно"

Як правило, мандрівник більшість екскурсій планує сам, без послуг гідів.

"Єдине, що дозволяю собі – це поїздки у двоповерхових автобусах City Tour. Такі і в Києві є, до речі. А музеї... Наприклад в Італії, Німеччині для людини з інвалідністю вони безкоштовні. У Лондоні державні музеї безкоштовні для всіх. Хоча діапазон між цінами може бути колосальним. Наприклад, квиток на колесо огляду London Eye коштує 27 фунтів з людини. Це тисяча гривень", – згадує Микола Подрезан.

Перед будь-якою поїздкою за кордон він радить придбати хорошу страховку.

Фото: Мандрівник привозить з різних країн сувеніри (Віталій Носач/РБК-Україна)

" Наприклад, ви їдете за кордон і ваша страховка, яка покриває лікування вартістю 35 тисяч євро, коштує 240 гривень. А та, яка може компенсувати 50 тисяч євро, коштує 285 гривень. І ми купуємо ту, яка дешевше, ми так влаштовані. Хоча різниця – як дві буханки хліба. А раптом щось станеться? Тоді у вас на вирішення проблеми буде 50 тисяч євро, а не 35", – каже він.

"В колекції маю 1206 сувенірних ложечок"

З подорожей Микола Подрезан привозить маленькі сувенірні чайні ложки.

" Це сувенір, придуманий американцями наприкінці 19 сторіччя, дуже розповсюджений за кордоном. Маю 1206 ложечок. Деякі мені дарують друзі. Вже роблять подібні українські сувеніри. Наприклад, з Андріївською церквою. У мене навіть є ложечка, присвячена 1000-річчю Хрещення Русі. Правда привезли її з Канади, з Торонто", — каже він.

Зараз Подрезан планує наступні проекти і подорожі. Попри те, що в деякі країни в'їзд поки повністю заборонений, інші все ж відкриваються та спрощують правила перетину кордону.

"Карантин забрав у мене два роки життя. Бо подорожі — вони і є всім моїм життям", — підбиває підсумок мандрівник.

Нагадаємо, раніше ми писали про довгий шлях до безвізу та про те, як Україна відвойовувала право на вільний в'їзд до країн Європи.

Також пропонуємо почитати, як розвивалися й чим жили українські аеропорти за 30 років незалежності.