Економ-тури, мандри за маршрутом Олімпійського вогню і жага до відкриття нового: як киянин планує поїздки
Киянин Микола Подрезан — відомий український мандрівник. Плануванням поїздок він захопився ще в юності, а з дитинства зачитувався пригодницькими книгами про подорожі.
У віці 38 років він потрапив у аварію, в якій сильно травмував хребет і не зміг більше ходити. Зараз пану Миколі — 68. Він побував у 70 країнах із них 63 на візку, продовживши закордонні поїздки навіть після того, як втратив можливість ходити.
З вересня 2011 по липень 2018-го він здійснив мандрівку на візку по шести континентах, повторивши відомий маршрут всессвітньої естафети Олімпійського вогню 2004 року. Долав великі відстані літаками, потягами та на авто, проїхавши в цілому понад 230 тисяч кілометрів.
Недавно Національна спілка журналістів України до 30-річчя Незалежності України презентувала символічну фотовиставку мандрівника "Планета Земля — погляд з інвалідного візка". До неї увійшли декілька робіт з його подорожей світом за останні десять років. Цим хочуть показати життя за кордоном людей з інвалідністю і привернути увагу до потреби доступної інфраструктури для таких мандрівників.
Про своє захоплення мандрами, як не втратити жагу до мандрівок і нових вражень, опинившись у вкрай складних життєвих умовах та як подорожувати економно, Микола Подрезан розповів в інтерв'ю РБК-Україна.
"Захоплення мандрами мені прищепив татусь. Він говорив шістьма мовами. Був інженером, людиною енциклопедичних знань. Англійською без зайвих зусиль міг провести екскурсію Лондоном, іспанською - Мадридом, польською — Варшавою. В радянські часи не було можливості їздити за кордон, тому батько читав книги та дивився "Телевізійний клуб мандрівників", - розповідає Микола Подрезан.
Батько мандрівника помер шість років тому, коли йому був 101 рік.
"Він дочекався, коли відкрили кордони, але вже не мав фізичних сил на мандри. Тому відправляв мене", - згадує киянин.
Подорожувати Микола Подрезан почав за СРСР, ще до "перебудови". Це був період, коли виїхати у зарубіжну мандрівку могли частіше за все тільки ті, хто мав певні привілеї. Та й тоді розраховувати на поїздки до Франції та Італії не доводилося: були доступні мандри в основному хіба до "дружніх" республік СРСР.
Фото: Микола Подрезан на святкуванні Дня прапора, 2015 рік (uk.wikipedia.org)
"Об'їздив весь тодішній Радянський Союз: був на Камчатці, Курилах, Кавказі, у Середній Азії, у Прибалтиці — нинішніх країнах Балтії. Тоді активно діяли так звані туристичні поїзди. Їх база була у Києві на станції біля метро Лівобережна. Сідали на поїзд, і він 5-6 днів мандрував Україною та Білоруссю. Вночі їхав, ранком зупинявся. Ми виходили і далі вирушали на екскурсію автобусом", - розповідає мандрівник.
Він згадує, що після того, як до влади прийшов Микола Горбачов, поітика по відкритості кордонів трохи спростилася, з'явилася можливість їздити вже у європейські країни. Але все ж такі мандрівки відбувалися не без складнощів та бюрократії.
"Зараз молоді люди навіть не уявляють, як це — отримувати візу не на в'їзд, а на виїзд. Заборонені були всі операції за валютою. Тільки коли ви мали на руках путівку, у банку можна було обміняти обмежені кошти. Таким чином у 35 років мені вперше вдалося потрапити до Чехословаччини, а потім — до Болгарії", - каже Микола Подрезан.
З моменту, коли мандрівник отримав тяжку травму, минуло вже тридцять років. У ДТП він потрапив у Прибалтиці в 1991 році.
"Як я завжди кажу, моя травма на два місяці молодша за українську Незалежність. Всю історію України я дивився, як дитина — знизу вверх", — згадує він.
Проте, попри втрату можливості пересуватися на ногах, він продовжив мандрувати:
"Перший мій “капіталізм” - це була Греція в 1994 році. Туди я поїхав на соціальне навчання. Потім були США, Нідерланди, Британія. Як правило це було пов'язано з соціальними проектами".
У 2004 році Подрезан взяв участь у першій Всесвітній естафеті Олімпійського вогню, ніс факел на відрізку у Києві.
"Ця подія мене дуже надихнула. Вирішив, що навіть та людина, яка пересувається на візку, в силах здійснити щось подібне. Після цього обдумав ідею й почав їздити світом з олімпійським факелом і нашим, українським прапором. Вирішив відвідати всі країни, де побував Олімпійський вогонь. Так розпочався проект "Планета Земля. Погляд з інвалідного візка", - згадує пан Микола.
Фото: Мандрівник придумав проект "Планета Земля. Погляд з інвалідного візка", і повторив маршрут по 26 країнах світу, де побував Олімпійський вогонь (Віталій Носач/РБК-Україна)
У 2011 році він почав масштабну мандрівку, стартувавши з "нульового кілометра" на Майдані Незалежності в Києві, звіди поїхав в аеропорт, далі - на захід до Торонто, до Канади. Потім знову від'їжджав з України та повертався додому.
Через сім років, подолавши з перервами шість континентів, він повернувся на те саме місце зі сходу, вже з Австралії. Таким чином проїхав 26 країн світу, де побував Олімпійський вогонь.
Микола Подрезан зізнається, що йому цікаво не просто мандрувати. Він переконаний, що буде значно цікавіше, якщо перед мандрівкою сформувати проект, у якому є певна ідея, і певні пункти до виконання, які логічно пов'язуватимуть мандрівку.
"У 1963-му, коли мені було десять років, я вперше почув пісні гурту The Beatles, і з того часу став пристрасним бітломаном. Вже у дорослому віці придумав проект “Слідами Бітлз” — їхав туди, де жили чи виступали учасники гурту. Там з дружиною Наталкою ми шукали концертну залу чи готель, і фотографувалися на їх фоні. На сьогоднішній день в межах проекту побував в 23 містах та 13 країнах, включно з Японією та Новою Зеландією. Залишились тільки Ірландія і маленьке село у Нідерландах, де The Beatles теж свого часу грали концерт", - каже киянин.
Фото: Меттью Стріт - вулиця в Ліверпулі, Англія. Відома як місце розташування Cavern Club. The Beatles часто грали там на початку кар'єри (wikipedia.org)
"Ліверпуль, місто де з'явився сам гурт, — це певна квінтесенція елементів всього того, що пов'язане із The Beatles. Там я жив у готелі за 120 метрів від музея The Beatles Story ("Історія Бітлз"). А За 300 метрів - знаменита вулиця Метью стріт/Mathew street (вулиця в Ліверпулі, відома як місце розташування клубу "Cavern", де музиканти гурту неодноразово грали на старті своєї кар’єри - ред). На цій вулиці також стоїть пам'ятник Елеонор Рігбі (ім'я героїні однойменної пісні The Beatles - ред.). Щороку у серпні там проходить фестиваль бітломанів. Але ми на ньому не були, бо для людині на візку складно бути у натовпі", - згадує він особливості такої тематичної мандрівки.
Вулицю Mathew street у Ліверпулі відвідують тисячі туристів щороку. Вони переважно їдуть побачити клуб "Cavern" та інші цікаві місця, пов'язані з культовим гуртом. Наприклад, пам'ятник Джону Леннону, магазин "The Beatles", музей гурту та кілька пабів, які раніше відвідували музиканти.
Фото: Стіну на Метью Стріт прикрашає скульптура Артура Дулі під назвою "Чотири хлопці, які потрясли світ" (wikipedia.org)
Микола Подрезан каже, що пенсія у нього невелика. Він працює на двох, інколи - трьох роботах. Не має машини, а у квартирі - ніякого сучасного ремонту.
"Проте ми з дружиною Наталкою заробляємо, щоб їздити. Копійчину до копійчини складаємо. Мандруємо дуже економно: не користуємось таксі, а у містах живемо у скромних готелях, іноді — в хостелах. До того ж, бажаючи знайти оптимальні за ціною пропозиції, я став великим фахівцем з пошуку акцій та знижок на готелі і літаки", — зауважує мандрівник.
"У мене навіть з'явились деякі, як кажуть сучасною мовою — лайфхаки. Наприклад, завжди на Booking (онлайн-сервісі пошуку житла - ред.) замовляю готель, від якого можна відмовитись (не накладаються санкції за скасування бронювання). Чому я так роблю? Наприклад, були ми в Римі. Готелі там дуже дорогі. Я замовляю напівхостел, але не на чотири дні відразу, а чотири рази по одній добі. Потім, вже перед самою поїздкою, перевіряю сайт і бачу, що є з'явилася знижка на готель у центрі міста із сніданком, але лише на два дні. Тоді два дні живу у хостелі, а два — у шикарному готелі зі сніданком за майже ті самі гроші", — ділиться він.
За словами Миколи Подрезана, ресурс Booking.com йому подобається тим, що там є російський та український інтерфейс а також функція для людей з інвалідністю. Крім того, каже він, варто шукати сервіси, які у разі виникнення проблем із житлом намагатимуться допомогти.
Фото: "Я став фахівцем з пошуку акцій та знижок на готелі і літаки" - Микола Подрезан (Віталій Носач/РБК-Україна)
"Якось були ми в подорожі по США. Їдемо машиною з Денвера у Канзас- Сіті, дощ просто неймовірно сильний. Приїжджаємо у замовлений готель, і виявляється, що немає нашого замовлення. На рецепції сидить жінка-адміністратор, яка абсолютно "непробивна". Я дістаю надруковане замовлення. Тільки тоді вона каже, що всі місця зайняті. Набираємо Booking. Нам двадцять хвилин шукають нове місце, але не знаходять. Тоді пропонують : "Їдьте по трасі і заселяйтесь у перший готель. Різницю ми відшкодуємо", - згадує мандрівник.
Микола Подрезан каже, що під час подорожей він та його дружина намагаються заселятись у готелі неподалік від дешевих мереж супермаркетів, таких як LIDL в Німеччині, чи Tesco у Великій Британії. Загалом у великих супермаркетах все значно дешевше, ніж на центральних туристичних вулицях, де багато мандрівників.
"Ми з Наталкою шукаємо номери з кухнею. Готуємо самі. Інколи їмо в кафе, але дуже обережно. Не тому, що їжа погана — вона не для всіх звична. З тієї же причини воду у подорожі слід купувати у закритих пляшках. Ми це робимо не тільки у спекотних країнах, у Європі теж", — каже він.
Фото: Якщо на валізу наклеїти певний розпізнавальний знак, її легше буде знайти у разі втрати (unsplash.com/brevite)
"Є ще один нюанс. Момент, про який мало хто знає. Коли ви перед посадкою на рейс пакуєте валізу у плівку, слід її сфотографувати з кількох боків. А на ручку під плівку бажано причепити свій знак, умовно - якусь чебурашку. Коли ми вперше літали на Шрі-Ланку, то в аеропорту Дубая, де була пересадка, загубили мою валізу, і навіть візок. Завдяки цим роздруківкам наші речі швидко знайшли та доставили через півтора дні", — дає мандрівник пораду про те, як діяти для убезпечення від втрати багажу.
Загалом під час подорожей у більшості країн, доволі безпечно, каже Микола Подрезан. В багатьох країнах місцевим не дають ображати туриста, особливо якщо він - на інвалідному візку. Але може бути все що завгодно. Наприклад, злочинець може виявитись родичем поліцейського, і тоді є вірогідність того, що ви самі буде у чомусь "винні".
"Під час мандрівки не варто одягати золото на себе, “світити” гаманцями. Сумки слід носити через плече. Помічав, як в Італії на скутері проїжджають повз туристів і зривають з них те, що вони тримають. Великі суми грошей ховайте. Нехай у вас в кишені буде 20 євро, які ви витягнете, якщо знадобляться. Бо інколи люди за кордоном дістають пачку доларів, і вони просто "кричать": “Вкради мене”. Також обов'язково потрібно мати при собі копії паспортів. Ви раз їх зробили і забули, а якщо вони не знадобляться, то вдома викинете", — радить мандрівник.
В деяких країнах все ж буває вкрай небезпечно.
Фото: Микола Подрезан радить не економити на страховці, яку купують перед будь-якою закордонною поїздкою (Віталій Носач/РБК-Україна)
"Нам казали у Південній Африці: тут безпечно, а вже за 10 метрів від цього місця вже будуть проблеми. І це дійсно так. У Кейптауні є Бродвей. Туди можна, там безпечно. Але якщо ви хочете у бар на тому ж Бродвеї, то схема така: ви маєте сісти у таксі в своєму готелі й доїхати на ньому до місця призначення. З бару вийде служитель і заведе вас у середину. Або в Ріо-де-Жанейро в Бразилії всім туристам кажуть: коли підійшли з ножами, без розмов віддавайте все, бо життя у цих нетрях нічого не варте", — попереджає Подрезан.
Він згадує:
"Жили ми в Ріо у районі, який розташоваувався на межі безпечної та небезпечної зони. У безпечній зоні була площа, оперний театр та національна бібліотека. Там гуляли люди, світило сонечко. Ми вирішили, що не буде нічого страшного, якщо через небезпечну зону швидко пройти у порт. Але коли пройшли квартал, то побачили зовсім іншу картину: на вулиці нікого немає, перші поверхи забиті дошками, магазини зачинені. Подивились ми на купи сміття і побиті вікна і рвонули назад на площу, де хоча б є люди".
Як правило, мандрівник більшість екскурсій планує сам, без послуг гідів.
"Єдине, що дозволяю собі – це поїздки у двоповерхових автобусах City Tour. Такі і в Києві є, до речі. А музеї... Наприклад в Італії, Німеччині для людини з інвалідністю вони безкоштовні. У Лондоні державні музеї безкоштовні для всіх. Хоча діапазон між цінами може бути колосальним. Наприклад, квиток на колесо огляду London Eye коштує 27 фунтів з людини. Це тисяча гривень", – згадує Микола Подрезан.
Перед будь-якою поїздкою за кордон він радить придбати хорошу страховку.
Фото: Мандрівник привозить з різних країн сувеніри (Віталій Носач/РБК-Україна)
" Наприклад, ви їдете за кордон і ваша страховка, яка покриває лікування вартістю 35 тисяч євро, коштує 240 гривень. А та, яка може компенсувати 50 тисяч євро, коштує 285 гривень. І ми купуємо ту, яка дешевше, ми так влаштовані. Хоча різниця – як дві буханки хліба. А раптом щось станеться? Тоді у вас на вирішення проблеми буде 50 тисяч євро, а не 35", – каже він.
З подорожей Микола Подрезан привозить маленькі сувенірні чайні ложки.
" Це сувенір, придуманий американцями наприкінці 19 сторіччя, дуже розповсюджений за кордоном. Маю 1206 ложечок. Деякі мені дарують друзі. Вже роблять подібні українські сувеніри. Наприклад, з Андріївською церквою. У мене навіть є ложечка, присвячена 1000-річчю Хрещення Русі. Правда привезли її з Канади, з Торонто", — каже він.
Зараз Подрезан планує наступні проекти і подорожі. Попри те, що в деякі країни в'їзд поки повністю заборонений, інші все ж відкриваються та спрощують правила перетину кордону.
"Карантин забрав у мене два роки життя. Бо подорожі — вони і є всім моїм життям", — підбиває підсумок мандрівник.
Нагадаємо, раніше ми писали про довгий шлях до безвізу та про те, як Україна відвойовувала право на вільний в'їзд до країн Європи.
Також пропонуємо почитати, як розвивалися й чим жили українські аеропорти за 30 років незалежності.