"Все ще погано знаємо свою країну": чому ми мало подорожуємо Україною

Внутрішній туризм Incognita: як зробити українські локації популярними

Ми дуже погано знаємо Україну в контексті внутрішнього туризму. Деякі території або напрямки не знаємо взагалі.

Ось просто зараз назвете п'ять напрямків для відпустки, крім Одеси, Львова і Карпат? А 5-7 ідей для туру вихідного дня без підказки Google? А 10 місць для поїздки на пару годин в радіусі 50 кілометрів? Але ви точно знаєте 5-10-20 країн, куди хочете поїхати, як тільки відкриють кордони. І по 10-20-30 місць у цих країнах, які хочеться відвідати.

А що не так з нашим внутрішнім, локальним туризмом?

Адже у нас є тисячі локацій, які можуть генерувати потужний туристичний потік, який може обчислюватися у мільйонах осіб. Є шикарна історична спадщина, друге місце в Європі за кількістю замків, річки і озера, пляжі і степи, міста з тисячолітньою історією і десятки тисяч пам'яток.

І, тим не менш, відпочинок всередині країни до недавнього часу зводився лише до двох форматів: море влітку і гори взимку. Історично так склалося, що саме внутрішній туризм в Україні багато років був, м'яко кажучи, на задвірках, без будь-якої дієвої стратегії розвитку, без фінансування з боку держави.

Як це не дивно, тільки завдяки пандемії та закритим кордонам у нинішньому році зріс попит на відпочинок всередині країни. Карантин-карантином, а потреба у подорожах залишилася. Та й життя в постійному стресі теж вимагає якісно відпочивати поза домом.

Що ж потрібно, щоб шанс на розвиток внутрішнього туризму перетворився на щось реальне?

Фото: Кам'янець-Подільський, Хмельницька область (Олег Божко)

За 10 місяців 2020 року я проїхав Україною більше 30 000 км. Від Азовського узбережжя до Закарпаття. Від Одеси до кордону з Білоруссю. Останній місяць щовихідних вивчаю локації для туру вихідного дня (про це трохи нижче скажу окремо) у радіусі 200-250 км від Києва.

Зібрана інформація дає мені право поділитися своєю картиною внутрішнього туризму станом на зараз і тими моментами, які дадуть йому справжній шанс на розвиток.

Давайте по порядку.

"Як багато людей захочуть поїхати такими дорогами?"

Інфраструктура на локаціях. Мова йде про закриття базових потреб та елементарний комфорт для туриста: кава/чай/вода і перекус, туалети, сміттєзбірники, навігація навколо пам'ятки. Нічого з цього немає ні на одній локації, які я відвідав. Коростишівський кар'єр, Богуславське гранітне оголення, затоплена церква в Гусинцях, Кам'яне село, кар'єр Високий камінь, Витачов.

Тобто пам'ятка є, прекрасне місце, природа і все таке. Але банально ніде сходити в туалет, випити кави, купити води. Так про що ми говоримо, якщо навіть вказівників на ці локації немає. Поки не приїдеш на місце, взагалі незрозуміло, чи правильна дорога або ти заблукав у лісі.

Мінімальна інфраструктура на локації – це комфорт гостя, без якого він десять разів подумає, чи варто їхати. І тут не йдеться про великі інвестиції: банально місцева влада чи громада може закрити це питання і заробляти гроші.

Дороги. Справедливості заради скажу, що деякі траси у 2020-му відремонтували. Але варто з них згорнути – жорстка жесть.

Простий приклад – Камінне село. З Києва до нього – 250 км. І якщо 230 км можна проїхати за 2 години, решта 20 км – ще півтори години, це якщо у вас повний привід і високий кліренс. Інакше залишаємо машину в найближчому селі і 3 км йти пішки. По бруду і півметрових калюжах. Або - церква в Гусинцях. 10 км дороги через ліс між соснами по ярах.

Фото: Дороги - одна з істотних проблем, які заважають розвитку туризму в Україні (РБК-Україна/Віталій Носач)

Під'їзд до каньйону в Буках – якщо зовсім не шкода машини та є гроші на ремонт. Як багато людей захочуть туди поїхати такими, з дозволу сказати, дорогами? А могли б їздити в тури вихідного дня, багато і часто. Особливо – коли кордони закриті. Ну це ж прекрасний варіант - дослідити свою країну і подивитися, наскільки вона красива. Заодне – заплатити за екскурсію, харчування. Чому ні?

"З Бердянська або Запоріжжя до Львова або Ужгорода й назад - дві доби у дорозі"

Транспорт. Він критично необхідний для внутрішнього туризму. І не тільки в контексті убитих вагонів і іржавих автобусів. Ще – швидкість поїздки. Давайте знову на простому прикладі. Припустимо, люди з Миколаєва або Кропивницького хочуть поїхати до Києва на вихідні погуляти.

Навіть якщо виїхати у п'ятницю ввечері, на прогулянку буде одна субота. Тому що в неділю треба вранці виїхати назад, щоб в понеділок бути на роботі. Іншими словами, добу треба провести в дорозі.

А якщо їхати з Бердянська або Запоріжжя до Львова або Ужгорода? Дві доби в дорозі. Вирішити питання можна внутрішніми перельотами. І ключове тут – доступними за ціною. Приміром, зараз злітати до Одеси з Києва на вихідні двом туристам буде коштувати більше 14 000 грн.

Як думаєте, чи багато бажаючих? Ось вам одна з причин, чому багато локацій працюють тільки влітку. Хоча я б із задоволенням їздив цілий рік по дуже різних напрямках. Думаю, охочих було б дуже багато.

Фото: Батурин, Чернігівська область - одна з яскравих туристичних локацій (Олег Божко)

"Знайти інформацію, куди поїхати і що подивитися - місія нездійсненна"

Доступність інформації. Наслідком того, що на внутрішній туризм роками ніхто не звертав уваги, є критично мало достовірної інформації про локації, крім "розкручених". Я витратив близько 3 годин серфінгу в інтернеті, щоб знайти хоч щось схоже на маршрут у Гусинці. Один сайт суперечить іншому, на одному пишуть, що можна проїхати на авто, на іншому – що тільки човном.

Поїхали до Ржищева, прочитавши про човни. На місці - телефони трьох типу перевізників-гідів, які організовують човнові екскурсії до затопленої церкви. В результаті всі поїхати відмовилися. Прохолодно, вже лінь, давайте навесні, ми тільки у вихідний. Хоча коштує це все 600 грн за 40 хвилин. Серйозно? Ось тут я обома руками за сертифікацію і ліцензування гідів.

Про безліч пам'яток - інформація за 2010-12 роки, яка зовсім втратила актуальність. На двох ресурсах написано, що можна легко доїхати до Камінного села. Як виявилося, мається на увазі влітку і коли немає дощів. Але про це дізнаєшся, впершись машиною в бруд і колію.

"Різні локації могли б приймати сотні тисяч туристів на рік"

Маркетинг і промо територій. Туризм – це ще і про легенди, історії, міфи. Навіть вигадані і "запаковані" у гарний маркетинг. Не факт, що події були, але є красива легенда, яка чудово продає.

Подивіться на Варшаву, яка до карантину приймала близько 25 мільйонів туристів щорічно. Задумайтеся – 25 мільйонів. І це не Рим і не Венеція. У Варшаві не так багато локацій для подивитися. Але є якісний маркетинг.

Фото: Село Татарів, Івано-Франківська область (РБК-Україна)

У нас чи не єдиний приклад правильної комунікації – Львів. А решта дестинацій? Навіть перераховані вище пам'ятки могли б приймати сотні тисяч туристів на рік. Тільки про них або не знає ніхто, або дістатися туди настільки важко, що краще не їхати.

"Як багато з вас користувалися послугами турагентства для відпочинку в межах України?"

Пакетні тури і готові пропозиції, в тому числі – формату короткого відпочинку на вихідні. Просте питання: як багато з вас користувалися послугами турагентства для відпочинку в межах України? Роками готелі й туристичні агенції працювали в різних площинах. Перші – самі та через посередників отримували гостей. Другі – тільки на виїзний трафік. Всіх все влаштовувало.

Поки не виявилося, що кордони можуть бути закриті, і єдиний напрямок для туризму – внутрішній. Але за цей час і готелі навчилися працювати без турагентств, і туристи - самі по собі. Хоча тема готових турів по країні, від преміальних до бюджетних, дуже потрібна, і теж - в числі "must have" для цивілізованого розвитку внутрішнього туризму. Зараз внутрішній туристичний продукт як пакетна пропозиція – швидше виняток.

Сервіс. Років п'ять тому я робив опитування у своєму Facebook-профілі про сервіс в індустрії гостинності.

Тоді близько 65% людей скаржилися на поганий сервіс. Схоже опитування зробив і місяць тому. Проблеми з сервісом все ще залишалися на першому місці, але на них в першу чергу звернули увагу тільки 30% коментаторів.

Фото: Лемурійськое озеро, Херсонщина (wikipedia.org)

Так, сервіс стає кращим. У нас є маса чудових готелів з хорошим сервісом. Але є величезна кількість закладів, де власники повторюють щорічні мантри "навіщо щось робити і так приїдуть" і "ми навчимо персонал, а вони підуть до конкурентів". Або ось це: "перед сезоном вчити не актуально", "в сезон – нема коли", "після сезону – нема чого".

Що на виході? Люди, які в силу карантину вирішили провести відпустку в Україні, приїжджають в заклади "і так приїдуть". Стикаються з можливістю забронювати номер тільки телефоном (навіщо нам ці онлайни, наші гості ще з 1976 року телефоном бронювали), "шо ви хотіли" при реєстрації, ліжко-місцями, харчуванням а-ля їдальня заводу залізобетонних виробів, брудними пляжами, прибиранням номери раз на тиждень.

Звичайно, гості порівнюють свій споживчий досвід, ставлять питання "а який сенс?" і роблять відповідні висновки.

"Говорити про проблеми – це вже шукати шляхи її вирішення"

Цим текстом я зовсім не хочу сказати, що все погано. Його мета – звернути увагу на внутрішній туризм. Він незаслужено забутий, хоча потенціал у нього - величезний і недооцінений.

Мені щиро хочеться, щоб після закінчення карантину ми продовжували пізнавати Україну туристичну. Щоб подорожувати країною було так само комфортно, як злітати в Європу, щоб сотні, тисячі локацій ожили і радували туристів.

Так, це зробити складно. Але говорити про проблеми – це вже шукати шляхи її вирішення. Інакше у посткарантинну еру знову сотні літаків повезуть нас до Італії, Греції, Туреччини та Чехії, Штатів та ОАЕ. А наші туристичні локації продовжать обростать бур'янами, лише зрідка бачачи тільки дуже цілеспрямованих туристів-екстремалів.

Я дуже не хочу, щоб відпочинок в Україні був тільки тому, що закриті кордони.

Нагадаємо, раніше голова Держтуризму Мар'яна Олеськів у колонці для РБК-Україна розповіла, чому в Чорнобилі варто побувати кожному туристу.

Також повідомлялося, що чекає українських туристів з новими правилами авіаперельотів, які почали діяти у листопаді.