Звалище космічних відходів, акули і "уламки кришталю": чим дивує атол Дюсі - острів в архіпелазі Піткерн

Мандрівник Вадим Івлєв продовжує розповідати про свої мандрівки на віддалені острови. Цього разу - про довгу поїздку до атолу Дюсі - безлюдного острова, який входить до складу архіпелагу Піткерн.

Острів пролягає всередині величезного морського заповідника з найбільш незайманими кораловими рифами на земній кулі. Тамтешній риф — це куточок унікальної природи, що зберігся до наших днів без змін таким, яким він був тисячі років тому. Крім того, Дюсі відомий як місце гніздування низки цікавих видів птахів. Зокрема, тут живе більше 90% світової популяції буревісника Мерфі.

"Від цього крихітного острова до самої Антарктиди тягнеться порожня частина океану, посеред якої розташований океанічний полюс недосяжності — так звана точка Немо. Цей район використовується як звалище космічних уламків", - розповідає Вадим Івлєв про унікальність цієї місцевості.

Втім, атол рідко відвідують. Зокрема, через його віддаленість. Так, подорож Вадима Івлєва до Дюсі зайняла цілий тиждень: 26 годин у повітрі, майже три доби в транзиті та ще три доби на кораблі.

Далі - пряма мова мандрівника.

Улов був удвічі більшим, ніж корабель міг взяти на борт

Якщо ви вирішили прочитати цю історію, то передусім хотів би повідомити, що я завжди віддаю перевагу фактам. У той же час висловлювання припущень є важливим кроком наукового методу. Я сам із задоволенням слухаю несподівані припущення під час цікавої розмови. Тож далі — історія навколо аварійного радіобуя.

— О, Господи, цього не може бути! — скиглив корейською 45-річний капітан Донг Гу на прізвисько "Зла людина". — Гнида! Гидота! Клята сволота! — його голос тремтів, по щоках текли сльози. Однією рукою він обіймав жердину у стерновій рубці, а іншою стискав пляшку.

Зараз йому край як знадобилася б допомога його попередника, ненависного капітана Гвана, який за рік до того впав п'яний за борт і потонув. Кілька годин тому Донг наказав екіпажу кинути трал за іржаву корму судна. Це відбувалося на півдні Тихого океану, за тисячу миль від найближчого берега.

Його траулер буксирував за собою довгу циліндричну сітку. Лов слизу — дешевої риби путасу, з якої виробляють крабові палички, завжди вівся в темну пору доби. О 4 годині ночі 21 серпня Донга розбудив перший помічник. Він був у відчаї. Роздутий трал тягнув корабель під воду. Але замість того, щоб відрізати сітку, капітан вирішив зберегти снасть вартістю понад 150 тисяч доларів.

— Га? Стули пельку. Все гаразд. Продовжуй підйом.

Улов був удвічі більшим, ніж корабель міг взяти на борт. Його ніс високо задрався в чорне небо.

Вже було запізно — корабель перевертався

На містку розгоралася сварка. Капітан та перший помічних репетували й добряче погиркалися. Врешті-решт капітан здався. Боцман та екіпаж з ножами в руках побігли рубати трал, але вже було запізно — корабель перевертався.

Капітан Донг подав сигнал лиха з УКХ-радіо, потім увімкнув аварійний радіобуй, викинув його за борт і закрився на містку. Моряки почали стрибати в море хто в чому є, без рятувальних костюмів і навіть жилетів. Надувний човен перевернувся. Температура води перед світанком впала до 6 градусів за Цельсієм. Корабель провалювався у безодню, на глибину у 5 кілометрів. Радіобуй відштовхнуло від борту — він блукав в океані, підхоплений вітрами й течією, поки шторм не викинув його на крихітний безлюдний шматок суші.

Подорож до острова тривала тиждень

Чи справді є острів, за яким закінчується будь-яка твердь і починається глибокий та безкрайній океан? Авжеж, і саме про це йтиметься далі.

Фото: Атол Дюсі дуже рідко відвідується. Від нього до самої Антарктиди тягнеться порожня частина океану (Вадим Івлєв)

Була субота, 13 жовтня 2018 року, коли я вирушив у подорож, яка тривала сім днів: 26 годин у повітрі, майже три доби в транзиті та ще три доби на кораблі. З Києва до місця призначення — майже 17 тисяк кілометрів по прямій. Спочатку я дістався до острова Таїті у Французькій Полінезії. Після того до острова Хао на архіпелазі Туамоту. Потім до острова Мангарева, де на мене чекав експедиційний корабель, який вирушав на атол Дюсі.

Від цього крихітного острова до самої Антарктиди тягнеться порожня частина океану, посеред якої розташований океанічний полюс недосяжності — так звана точка Немо. Цей район використовується як звалище космічних уламків.

Незаймані райони швидко зникають по всій земні кулі. Хоча води океанів покривають 71 % земної поверхні, тільки 13 % з них можна вважати такими, які поки що збереглися недоторканими. Більшість з цих районів розташовані навколо Північного полюса, Антарктиди та в Тихому океані. Там, де обмежена людська діяльність.

Острів всередині заповідника з найбільш незайманими кораловими рифами на землі

Атол Дюсі дуже рідко відвідується. Він розміщений всередині величезного морського заповідника з найбільш незайманими кораловими рифами на земній кулі. Тамтешній риф — це куточок унікальної природи, що зберігся до наших днів без змін таким, яким він був тисячі років тому.

Вже на підході було видно, що навколо острова вирує життя: неподалік ми помітили китів, прямо за кормою зібралася величезна кількість найрізноманітніших видів риб, а у воді в лагуні й навколо рифу було повно акул завдовжки до 3 метрів.

Шкіпер Біллі був у захваті: "Я ще в житті не бачив рифу, який би так пашів здоров’ям. Тут все перебуває в рівновазі: є досить їжі для великої кількості риби, що, своєю чергою, забезпечує їжею хижаків. Тут акулам не загрожує знищення від браконьєрства мисливців за плавниками. Між іншим, сіра акула — це досить велика риба. Будьте обережні! Вона смілива й поводиться агресивно щодо людей".

Фото: Навколо острова вирує життя: неподалік ми помітили китів (Вадим Івлєв)

Атол Дюсі — це витягнуте коло з коралів 2,4 кілометра завдовжки, 1,6 кілометри завширшки та від 0 до 3 метрів заввишки. Одним словом, все на рівні океану. По краях кола розташовані чотири острівці.

На найбільшому з них, Акадія, був розміщений наш наметовий табір. А який сильний вітер дув там постійно! Я навіть взяв із собою дешевий кумедний квадрокоптер, щоб зняти острів з повітря. Але вже на другий день його винесло в океан. Правда, ще через день його знайшов матрос із корабля, однак він вже встиг заіржавіти.

Я мав пройти понад 800 метрів дном моря. Поруч були акули

Щоб взяти зразки ґрунту для дослідження, потрібно було пройти весь атол по периметру. Спочатку я вирішив дочекатися відпливу, щоб потрапити на сусідній острівець під назвою Едвардс.

Вода відступала всього на кілька годин. Я мав пройти понад 800 метрів дном моря. Після ретельного вивчення розкладу відпливів настав час вирушати у похід. Я дуже поспішав і бігом перетнув ділянку рифу, що затоплюється морем.

Фото: У воді в лагуні й навколо рифу було повно акул завдовжки до 3 метрів (Вадим Івлєв)

Великі хвилі з ревом розбивалися об риф зовсім поруч. Досягнувши Едвардса, я деякий час витратив на відбір зразків і вже готувався плавом перебратися на наступний острівець під назвою Пандора.

Але течія в протоці була дуже сильною, і найголовніше — вода кишіла акулами! Вони кружляли у хороводі групами по 6-7 або патрулювали протоку парами. Я глянув на годинник і зрозумів, що почався приплив. От, не талан! Треба було негайно повертатися.

Фото: Я мав пройти понад 800 метрів дном моря (Вадим Івлєв)

Еге ж, рівень води різко підіймався. Це вже було схоже на повінь. До Акадія залишалося пройти ще десь пів кілометра, але навкруги води вже було по коліна. Розуміючи, що акули десь поруч і тільки й чекають нагоди, я підняв рюкзак над головою й кинувся бігти. Швидко стемніло.

Наближався час акулячої вечері. Рівень води вже був мені по груди. З останнім променем сонця я вибрався на суходіл, вщент мокрий, але вцілілий. Ет, акули проґавили! Але ж я був перед самісіньким їх носом. Тьху, чи слід було так хвилюватися!?

Фото: Течія в протоці була дуже сильною, і найголовніше — вода кишіла акулами! (Вадим Івлєв)

Складалося враження, що під ногами уламки кришталю

До табору залишалося ще кілька кілометрів. Маршрут пролягав уздовж лагуни. Невеликі акули вже юрмилися біля самого берега. Але мою увагу привернуло щось зовсім інше. По всьому моєму шляху виникла тиснява з помаранчевих та червоних раків самітників розміром з людський кулак.

Непомітні вдень, вночі вони зібралися великими скупченнями й залюбки поїдали геть усе. Я бачив кістяки кількох мертвих птахів, що залишилися після бенкету. Із середини стовпища, де раки тицькали один одного, лунали звуки, схожі на цокання сотень більярдних куль.

Фото: Почався приплив (Вадим Івлєв)

Щоб скоротити шлях, я звернув у ліс і став продиратися, час від часу рубаючи гілки дерев голими руками. На острові зустрічаються лише два види рослин, але переважають невеликі дерева виду Heliotropium foetherianum. Вони мають гарне оксамитове яскраво-зелене листя та дуже м'яку деревину. Таку м'яку, що можна відчути себе бозна-яким супергероєм, розрубавши стовбур дерева ребром долоні.

Я знову вийшов на гострий, як лезо, кораловий риф і раптом звернув увагу на щось дуже незвичайне. Мій ліхтар підсвітлював дорогу, але я бачив її нечітко, розпливчасто.

Спершу подумав, що все це дуже погано, сідає акумулятор. Сірі скалки коралів стали прозорими, наче скло. Я так і вкляк. Складалося враження, що під ногами уламки кришталю. І хрустіли вони під ногами, як тріщить скло. Оптична ілюзія? До речі, після завершення експедиції довелося викинути гумові чоботи саме через ці корали. Постраждали не тільки гумові підошви чобіт, а й ступні — з них зліз товстий шар шкіри.

Фото: Білий крячок з пташеням (Вадим Івлєв)

Острів Дюсі відомий і тим, що тут гніздяться дуже великі морські птахи. Зокрема, маскова олуша, буревісники Мерфі та красень великий фрегат. Одразу після висадки на острів ми наче опинилися на планеті птахів. Ми із захватом спостерігали, як пташенята вилуплювалися з яєць, а потім підростали та скидали пух, під яким вже з'являлося справжнє пір'я.

Острів був вщент всіяний сміттям

До нас у намет щоночі залітали буревісники. Але якось залетів казковий птах — білий крячок. Зазвичай вони не підпускають до себе, а їх крик схожий на металевий дзвін з довгим відлунням. Чарівний крячок сів на стіл переді мною — він весь іскрився й переливався, вражаючи білим. Я взяв його до рук і відпустив на волю. А в наметі ще годину залишався аромат його рідкісних "парфумів" — тонкий запах риби та моря.

Фото: Острів був всіяний сміттям. Майже все воно належало рибалкам (Вадим Івлєв)

Хоча атол розміщений на великій відстані від найближчих населених островів, він вщент був всіяний сміттям. Майже все воно належало рибалкам: плоти, сітки, канати, буї, пластикові діжки та величезна кількість пляшок з-під віскі.

Також були частини корабельного устаткування: рятувальні круги й навіть старий аварійний радіобуй — пристрій, який використовують для знаходження судна, що терпить лихо і потребує порятунку. Його вмикають тільки в разі неминучої загибелі, коли корабель тоне.

Ситуація стрімко погіршувалася. Нам оголосили термінову евакуацію

Острів має власну історію катастроф. У 1881 році біля нього налетів на риф і потонув корабель "Акадія". Команда була врятована, але доля капітана Стівенса і його першого помічника була невідворотною та злою. Вони потонули разом з кораблем, що їх врятував.

До того ж на Дюсі знайшли шлюпку й три людських кістяки — імовірно китобоїв з "Ессекса", корабля, який став прототипом китобоя "Піквад" з книги Германа Мелвілла "Мобі Дік, або Білий Кит".

Якщо спочатку нам щастило з погодою, то через тиждень удача нас залишила. Зарядили затяжні холодні зливи й дуже посилився вітер. Команда корабля пильнувала, була постійно насторожі. Капітан обіцяв мені допомогти у фільмуванні затонулого корабля, але вранці 1 жовтня він вибачився і сказав, що великі хвилі й течія роблять це небезпечним.

Ситуація стрімко погіршувалася. Нам оголосили термінову евакуацію. Наступного ранку чотири члени експедиції та команда вирушили на надувному човні по бурхливому морю на острів, щоб забрати кілька тонн спорядження, що залишилося на березі.

Це була пригода, краща за будь-який водний атракціон. Речі змокли вщент, як і ми самі, було холодно так, що зуб на зуб не потрапляв, але всі були цілі, як і все обладнання, яке було надійно сховано у трюм.

Фото: В житті не так багато речей, що приносять таку ж насолоду, як подорожі до незайманих куточків Землі (Вадим Івлєв)

Оце й усе, про що я збирався розповісти. Тепер вже забулося, наскільки було важко. Адже добре все, що добре закінчується. Насправді, в житті не так багато речей, що приносять таку ж насолоду, як подорожі до незайманих куточків Землі, де можна пережити пригоди й зустрітися з незвіданим. Я знаю лише одне — зараз мені цього бракує.

Нагадаємо, недавно Вадим Івлєв розповів про острів Малаїта і те, як живуть місцеві мешканці "за межею цивілізації" у Тихому океані.

Також пропонуємо почитати, чим здивував мандрівника Тонгатапу - найбільший за розмірами острів Тонга в акваторії Тихого океану.