Україна ні на крок не наблизилася до того, щоб системно вивчити орієнтовну кількість артефактів cвоєї культурної спадщини в різних країнах
Україну сколихнуло рішення Апеляційного суду Амстердаму, який підтвердив рішення суду першої інстанції від 14 грудня 2016 року щодо повернення саме в Україну понад ніж 500 експонатів чотирьох музеїв Криму, що були у 2013-2014 роках представлені на виставці спочатку у Бонні (ФРН), а потім у Амстердамі у археологічному Музеї Алларда Пірсона, що діє при Амстердамському університеті.
Таким чином, фактично переможно для України завершилася багаторічна епопея принципового судового спору з Росією щодо приналежності експонатів кримських музеїв. І Росія тут зазнала відчутної поразки. Це рішення безумовно стане потужним прецедентом у інших судових процесах України проти Росії. У тому числі, у перспективі, щодо вивезенних до Росії культурних цінностей з окупованого Криму.
Питання долі українських культурних цінностей поза межами України є одним з ключових у розробці та здійсненні державної політики у сфері культури. Адже у різні часи та за різних обставин протягом століть з українських земель широким потоком вивозилися національні реліквії, релігійні святині, козацькі клейноди, археологічні артефакти, унікальні пам’ятки мистецтва, літописи, рукописні та стародруковані книги, архіви. Усі вони є національною культурною спадщиною українського народу.
Фото: Колекція Скіфського золота складає понад 500 експонатів (flickr.com)
На жаль, вочевидь, далеко не усе втрачене Україна зможе повернути. Адже багато таких пам’яток потрапляли поза межі України у той час, коли ще не були вироблені чіткі міжнародно-правові норми, які б захищали їх від захоплень під час війн та іноземних окупацій.
Чимало предметів культури вивозилося у період бездержавності, коли українські землі були розділені між потужними імперіями, а згодом – низкою європейських країн.
Відбувалося і вивезення культурних цінностей їх власниками, які або продавали їх за кордон, або самі виїжджали з території України разом із своїми колекціями та реліквіями. Але є і такі культурні цінності, на повернення яких Україна може твердо розраховувати у найближчій перспективі. Особливо це стосується культурних цінностей, вивезених внаслідок подій Другої світової війни та незаконно вивезених вже в сучасних умовах внаслідок контрабанди та крадіжок.
На території сучасних Росії, Польщі та Швеції в силу історичних обставин опинилися надзвичайно багато клейнодів українського козацтва та особистих речей козацьких гетьманів, отаманів та полковників. Порівняно зовсім нещодавно стало відомо, що сьогодні у Національному музеї воєнної історії Швеції у Державній трофейній колекції зберігаються унікальні українські та кримсько-татарські військові клейноди.
Серед них, імовірно, перший прапор гетьмана Богдана Хмельницького, який датується орієнтовно 1649 роком, коли він вперше згадується у письмових джерелах із званням гетьмана. Існує припущення, що цей прапор разом з іншими клейнодами міг бути втраченим козаками у битві під Берестечком 1651 року і перебував у Польщі.
Під час Другої польсько-шведської війни 1655-1660 років внаслідок перемоги шведської армії у так званій "триденній битві " за Варшаву у 1656 році він разом з іншими клейнодами потрапив до збірки трофейних реліквій Швеції, де перебуває й зараз.
Під час подій Кримської війни 1853-1855 років місце розташування античного Херсонесу опинилося в зоні контролю англо-французьких військ. Полковник 39-го полку британської армії (а заразом відомий ботанік) Вільям Манро (William Munro) організував грабіжницькі розкопки на Херсонесському городищі (за іншими даними – на околиці стародавнього міста і це були решти приватної садиби). Окрім того, він провів пошукові роботи також в районі Балаклави, де було знайдено багато посуду, теракотові статуетки, монети, фрагмент стародавнього рельєфу з червоного шиферу, та інші артефакти.
Фото: Полковник 39-го полку британської армії (а заразом відомий ботанік) Вільям Манро (William Munro) організував грабіжницькі розкопки на Херсонесському городищі (wikipedia.org)
Здобуті таким шляхом артефакти частково потрапили до Британського музею та в руки приватних колекціонерів. Зокрема, лише у Британському музеї нараховується 159 об’єктів з позначкою, що вони подаровані Монро, та прив’язкою до населених пунктів Інкерман (більшість) та Керч (5 експонатів).
Цей комплекс включає в себе зразки посуду, фрагменти виробів із заліза та бронзи, предмети з скла, фрагменти кам’яних рельєфів, світильники (один із зображенням бика), фрагмент теракотової статуетки (жіноча голова) з дбайливо пропрацьованими рисами обличчя.
До Ермітажу та Російського музею в Петербурзі, Збройної палати, Історичного музею в Москві потрапили всі найцінніші скіфські, слов’янські та давньоруські старожитності, відкриті на Київщині, Полтавщині, Катеринославщині, Чернігівщині та в інших регіонах України. До таких знахідок належать скарби скіфського кургану Чортомлик (біля сучасного Нікополя), серед яких — всесвітньовідома срібна амфора з зображенням скіфів, що приборкують диких коней.
У 1912-1913 роках на території сучасної Запорізької області було розкопано "царський" скіфський курган Солоха, знахідки з якого вразили весь світ. Досить лише згадати золоті гребінь, фіалу та прикрашений срібною пластиною горит. Знахідки з кургану опинилися у Петербургському Ермітажі.
Фото: Золотий скіфський гребінь ІV ст. до н.е. з кургану Солоха. Знайдений у 1912-1913 рjrf[ біля села Велика Знам’янка на території сучасної Запорізької області України. Разом з іншими знахідками переданий до Державного Ермітажу (Сучасне місце перебування — Державний Ермітаж, Санкт-Петербург)
Найбагатший за всю історію Російської імперії, а згодом і СРСР Перещепинський скарб, знайдений у 1912 році біля села Мала Перещепина (сучасна Полтавська область), складався з золотих (вага близько 25 кілограмів) та срібних (близько 50 кілограмів) речей - блюда, вази, келихи, амфора, ритон, чаша, візантійські монети VII сторіччя, браслети, персні, гривна, меч у золотих піхвах. Всі ці видатні пам’ятки так само перебувають в фондах Ермітажу в Росії.
Одним із прикладів вивезення культурних цінностей з українських земель у складі Австро-Угорської імперії є доля славнозвісного Михалківського скарбу – знахідок 1878 та 1897 років золотих прикрас VIII—VII ст. до н.е. біля села Михалків Борщівського повіту. Перший Михалківський скарб (знайдено 12 липня 1878 року) складався за різними описами від кількасот до кількох тисяч предметів та їх фрагментів загальною вагою понад ніж 7 кілограмів.
Більшу частину скарбу придбав граф В. Дідушицький для Музею імені Дідушицьких у Львові. Після подій Другої світової війни доля його невідома. У 1897 року біля села Михалкове було знайдено другий скарб золотих предметів загальною вагою понад ніж 1,5 кілограма. Більшість знахідок скарбу потрапила до колекцій Віденського природничого музею та в приватні руки.
Фото: Церемоніальні золоті наруччя. Другий Михалківський скарб 1897 рік. Природничий музей Відня. Австрія
У кінці 1920-х — на початку 1930-х років в умовах більшовицької диктатури у СРСР продаж культурних цінностей за кордон перетворився на одну з головних статей державного експорту. Найкращі та найвизначніші історичні і художні цінності безжально вилучатися з музеїв і продавалися через спеціально створену Державну контору "Антикваріат" на зарубіжних аукціонах.
Фото: Диптих "Адам" і "Єва" Луки Кранаха старшого сер. ХVІ сторіччя. У 1929 році примусово вилучений радянською владою з музейних фондів для продажу за кордон через Ленінградську контору Всесоюзного об’єднання "Антикваріат". Проданий до Німеччини. Після Другої Світової війни опинився на території США (Сучасне місце зберігання — Музей Нортона Саймона, місто Пасадена, штат Каліфорнія, США)
Саме тоді значних втрат зазнав Музей мистецтв ВУАН у Києві (тепер - Національний музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків). Так, поміж інших визначних цінностей з нього відбулися вивезення і продаж за кордон диптиху видатного німецького маляра XVI ст. Лукаса Кранаха-старшого "Адам" і "Єва". 29 вересня 1929 року пам'ятка була відправлена до ленінградської контори "Антикваріату" і згодом продана з аукціону через фірму Лепке у Берліні (Німеччина). Після Другої світової війни вона опинилася у США і нині прикрашає Музей Нортона Саймона у Лос-Анжелесі як один з найцінніший його експонатів.
У 1938 році Державній Третьяковській галереї у Москві (ДТГ) в екстреному порядку було доручено підготувати виставку до 750-річчя "Слова о полку Ігоревім". За розпорядженням заступника голови Всесоюзного комітету зі справ мистецтв В. Меркулова, до Москви для участі у виставці повинні були бути спрямовані також експонати періоду Київської Русі з музеїв Києва.
Спеціальною комісією фахівців з Москви та Ленінграду були відібрані пам’ятки доби Київської Русі в Державному Українському музеї (тепер Національний художній музей України) і Софійському заповіднику. З фондів Софійського заповідника був переданий фрагмент мозаїки (орнамент) ХІІ ст. з колишнього Михайлівського Золотоверхого собору. З Державного Українського музею раніше підготовлених до відправки на виставку в Москву 5 експонатів.
Фото: Мозаїка "Дмитро Солунський" ХІІ сторіччя зі стін Михайлівського Золотоверхого собору у Києві. У 1938 році передана на виставку до Третьяковської галереї і не повернута (Сучасне перебування — Державна Третьяковська галерея, Москва)
У акті передачі фігурували мозаїка "Дмитро Солунский" ХІІ сторіччя, фреска "Пророк Самуїл" (верхня частина) ХІІ сторіччя, фрагмент фрескового орнаменту ХІІ сторіччя, шиферний барельєф "Два вершники" ХІ сторіччя, а також копія фрески "Музикант" з Софійського собору Києва роботи П. Юкіна.
Усі ці експонати мали бути повернуті до Києва протягом трьох місяців після завершення виставки. Але жоден з них не повернувся, і досі усі вони перебувають у даний час у музеях Москви та Петербурга. У тому числі, одна з найкращих мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору "Дмитро Солунський" ХІІ сторіччя та шиферна плита із зображенням святих вершників ХІ сторіччя дотепер відкривають зал давньоруського мистецтва Третьяковської галереї.
Фото: Шиферна плита із зображеннями святих воїнів-вершників ХІ ст. У 1938 році передана на виставку до Третьяковської галереї і не повернута. (Сучасне перебування — Державна Третьяковська галерея, Москва).
Це лише кілька прикладів, які характеризують долю культурної спадщини України, що опинилася поза її межами. А скільки їх там загалом – сьогодні, напевне, не знайдеться жодного сміливця, який би назвав їхню хоча б орієнтовну кількість. На жаль. Бо Україна стоїть лише на порозі системного вивчення цієї проблеми і у останні роки ні на крок не наблизилася до того, щоб хоча б зробити хоч крок за цей поріг. Ні інституцій, ні коштів, ні бажання...
Пропонуємо також почитати, яким був транспорт сто років тому та як в той період мандрували українці.
Також ми писали, що в Італії за час пандемії різко зріс рівень розкрадання давніх історичних скарбів.