Те, що для нас є недорогою повсякденною їжею, у Західній Європі часто вважається або екзотичним суперфудом, або продуктом "специфічного медичного призначення".
Спроба приготувати класичні сирники в Іспанії, Франції чи Португалії - це окремий вид болю. Якщо ви прийдете в місцевий маркет і купите красиву баночку з написом Cottage cheese, всередині на вас чекатиме солонувате зерно, що плаває у рідких вершках. Зліпити з цього щось без кілограма борошна неможливо.
У Франції є Faisselle, в Італії - Ricotta, в Німеччині - Quark. Але все це або занадто рідке, або прісне, або перетерте в однорідну пасту, ближчу до крему. Нашого традиційного кислуватого, сухого та зернистого сиру з жирністю 5% чи 9% у звичайному європейському маркеті просто немає як явища.
Нідерланди активно використовують молочні продукти, і тверді сири там - справжнє гастрономічне свято. Але знайти там звичайний домашній сир неможливо - я пробувала. А оцей коттадж сир - це щось середнє між сметаною та творожною пастою. Їсти ложечкою як йогурт - ще можна, а готувати з нього не варто й пробувати.
Легендарна крупа, яка в Україні є в кожній хаті і для нас вона символізує стратегічний запас, для середньостатистичного італійця чи француза - повна екзотика. Якщо ви дуже наполегливо шукатимете гречку в класичному німецькому чи французькому супермаркеті, то знайдете її в біо-відділах (здорового харчування) за ціною крила від літака.
Але найголовніший сюрприз - вона буде зеленою. Тобто необробленою. Якщо її просто зварити, вона перетвориться на слизьку, трав'янисту кашу. Щоб отримати той самий "смак дитинства", зелену гречку доводиться спочатку довго смажити на сухій пательні до коричневого кольору, і лише потім варити.
За кордоном гречку я знаходила тільки у спеціальних магазинах. Що цікаво - у деяких торгових точках це була саме українська гречка.
Звичайна рідка сметана, яка легко стікає з ложки в борщ, у Європі замінена на густий Crème fraîche (французький варіант) або Schmand / Saure Sahne (німецький). Вони зазвичай мають занадто високу жирність і солодкуватий присмак, а в гарячому супі поводяться зовсім не так, як українська сметана.
З кисломолочними напоями ще складніше:
Питання з кисломолочними напоями у більшості країн Європи вирішується легко - там настільки багатий вибір усіляких йогуртів та молочних напоїв, що можна підібрати щось до смаку.
Коли українцю хочеться класичного слабосолоного оселедця з цибулькою та олією, європейський супермаркет пропонує... солодощі. Майже весь оселедець у банках чи пресервах у Польщі, Німеччині чи Скандинавії продається у винних, гірчичних або ягідних маринадах, де цукру більше, ніж солі.
Знайти звичайну жирну бочкову рибу пряного посолу або класичну скумбрію холодного копчення - квест, який без спеціалізованих етнічних магазинів вирішити неможливо.
Є і приємні новини - майже в кожній країні є свої "фішки" - цікаві страви з риби. Наприклад, у тих же Нідерландах їсти оселедця з банки - не рекомендую, це занадто дивний продукт для наших смакових рецепторів (і шлунку). Але в цій країні є своя риба - дуже смачна, як малосольна, так і для смаження.
В Україні купити готовий перетертий мак для пирога чи просто пачку сухого маку в кулінарному відділі - справа двох хвилин. У багатьох країнах ЄС (наприклад, в Італії) мак у промислових масштабах на полицях не лежить через суворий контроль за вмістом опіатів, або ж продається мікроскопічними пакетиками по 10 грамів як декор для випічки.
Сюди ж відносяться і пресовані "живі" дріжджі. Європа давно перейшла на сухі швидкісні аналоги, тому знайти звичний брусочок свіжих дріжджів для пухких домашніх пиріжків - ще та задача. Хоча варто визнати - сухі дріжджі у багатьох країнах ЄС дуже хорошої якості.
Обов'язково читайте етикетки незнайомих продуктів в магазинах Європи (фото: Freepik)
Купити в європейському супермаркеті шматок хорошого, м'якого сала, яке тане в роті - місія нездійсненна. У Німеччині чи Австрії продається Speck або Bacon, але це зовсім інша історія: воно або занадто закопчене до стану каменю, або сире і гумове, призначене виключно для смаження, а не для нарізки під борщ.
Традиційного солоного сала з часником і кропом, а тим паче з ніжною свинячою шкіркою, європейська м'ясна індустрія просто не випускає.
Спроба з'їсти європейську гірчицю чи хрін закінчується щирим українським розчаруванням. Місцева гірчиця (навіть німецька чи французька) зазвичай солодка, з додаванням великої кількості оцту та яблучного пюре - вона зовсім не "прошибає сльозу" (хіба від кислоти зводить усі смакові рецептори у роті)
Те саме стосується і хрону (Meerrettich): на полицях ви знайдете ніжний білий крем із вершками, який за смаком ближчий до майонезу, ніж до тієї самої пекучої заправки, від якої перехоплює подих.
Гірчицю смачну у Нідерландах я знайшла, у звичайному супермаркеті і коштувала вона значно дешевше ніж її "сородичі". А от з хріном "біда" - навіть у Польщі він має дуже дивний смак.
Класичний європейський майонез, особливо в Південній та Західній Європі, кардинально відрізняється від нашого. Він має специфічний жовтуватий колір, занадто рідку текстуру і виражений кислий або солодкавий присмак через надлишок лимонної кислоти чи оцту.
Нашого густого, білого майонезу "Провансаль" із нейтральним збалансованим смаком, який ідеально тримає форму в салатах типу Олів'є, там просто немає - місцеві соуси у пачках часто нагадують рідку емульсію.
Насправді за кордоном є смачний майонез і він настільки густий, що його можна різати ножом. Він зовсім інший за смаком і звичайні овочеві салати з ним дружать, а от щось на кшталт "Шуби" з таким приготувати складніше.
У Європі культ оливкової олії, а якщо мова заходить про соняшникову, то продається виключно рафінована, абсолютно без смаку і запаху, призначена для фритюру.
Знайти ту саму темну, ароматну нерафіновану олію "з запахом смаженого насіння" чи просто класичну запашну олію першого віджиму для заправки свіжих літніх огірків та помідорів - величезна проблема. Європейці не звикли до цього насиченого насіннєвого аромату в салатах.
Рафіновану соняшникову олію, яку я купляла за кордоном, я оцінила на тверду "5", бо вона смачна, підходить для салатів і доволі густа.
Звичайне рідке згущене молоко в бляшанках у деяких країнах знайти можна (наприклад, у відділах для кави під назвою Milkmaid або Leche condensada), але воно зустрічається рідко.
А от готову густу варену згущенку - нашу улюблену "іриску" для горішків чи тортів - знайти у звичайному маркеті нереально. Європейські аналоги типу французького Confiture de lait або іспанського Dulce de leche мають зовсім іншу карамельну текстуру, й не підходять для створення густого крему.
Якщо вам знадобиться згущене молоко до кави - шукайте його не у молочному відділі, а там де стоять вершки до кави та молочні напої для дітей.
В Україні кріп - це головна зелень літа: його кладуть у салати, супи, молоду картоплю та консервацію, купуючи величезними, важкими оберемками. У Західній Європі (особливо в Італії, Франції, Іспанії) панує петрушка та базилік.
Кріп там вважається специфічною приправою виключно "для риби". Якщо ви і знайдете його у звичайному маркеті, це буде пластиковий бокс із трьома тонкими гілочками за ціною хорошого стейка. Накришити його від душі в миску огірків з помідорами точно не вийде.
І це правда - зелень я купляла за кордоном виключно у турецьких магазинах, бо в супермаркетах Нідерландів можна було знайти які завгодно овочі, шпинат та картоплю 155 видів, але не кріп. Зеленої цибулі у пучках я взагалі не знайшла - тільки цибуля-порей, яка, до речі, гарно смакувала у всіх салатах.
Європа славиться своєю випічкою - круасани, багети, чіабати тут неймовірні. Але знайти класичний, важкий, вологий житній хліб із кислинкою та ароматом кмину - нереально.
Місцевий темний хліб (Bread з насінням або німецький Vollkornbrot) зазвичай дуже сухий, забитий зерном, або продається у вигляді нарізаних гумових скибочок тривалого зберігання. Тої самої свіжої "цеглинки" чорного хліба з хрусткою скоринкою під сало там просто немає.
Мої друзі кожного разу, як я збираюся приїхати, просять, щоб я привезла з України декілька цеглинок чорного хлібу. Його тримають потім як делікатес у морозилці і куштують по пару скибочок на день.
Швидка вечеря по-українськи - це дістати з морозилки пачку пельменів або вареників із вишнею чи картоплею. У європейському супермаркеті у відділі заморозки ви знайдете піцу, картоплю фрі, рибні палички та нагетси.
Найближчий аналог - італійські равіолі або тортеліні - продаються свіжими в холодильниках, але вони мають зовсім інше, тверде тісто, специфічні начинки (на кшталт рікотти зі шпинатом) і за розміром крихітні. Класичних соковитих пельменів та вареників з вишнями там немає як класу.
Ця проста, дешева і суперпопулярна в Україні закуска абсолютно відсутня на європейському ринку. Європейці обожнюють кабачки та цукіні, роблять з них гриль, додають у пасту, але ідея зварити їх, перетерти в однорідне помаранчеве пюре з томатною пастою та закатати в банки їм просто не спадає на думку. Будь-які місцеві овочеві пасти - це або гостра італійська брускета, або солодкуватий айвар на основі болгарського перцю.
В кожній країні Європи є спеціалізовані магазини, де можна знайти українські продукти (фото: Getty Images)
В Україні культура кондитерських відділів унікальна: стоять десятки ящиків, і ти можеш набрати в один пакет різних шоколадних чи вафельних цукерок на вагу. У Європі майже всі солодощі продаються виключно закритими фабричними пачками одного виду.
Ба більше, там немає нашого простого, квадратного цукрового печива зі смаком топленого молока (типу "До кави" чи "Марія"), яке українці звикли купувати кілограмами для домашніх тортів без випічки. Замість нього полиці забиті масляним сухим печивом (Butterkekse) або галетними крекерами, які мають зовсім іншу текстуру.
Коли кулінарна туга стає нестерпною, бігти у звичайний великий супермаркет на кшталт Carrefour, Lidl чи Mercadona немає сенсу. Там ви знайдете хіба що рідкий кефір. Проте в Європі є ціла паралельна система торгівлі, про яку місцеві часто навіть не здогадуються, а от для українців вона стає справжнім порятунком.
Мережа польських магазинів (Polski Sklep / Delikatesy)
Після 2022 року польські продуктові лавки переживають справжній бум по всій Європі - від дрібних містечок Німеччини до узбережжя Іспанії та Британії. Оскільки польська кухня максимально близька до української, для нас це клондайк.
Також там завжди є нормальні кислі огірки без тонни оцту, сосиски, схожі на наші "дитячі", та кондитерський мак.
Міксовані етнічні маркети (MixMarkt та аналоги)
Це величезна європейська мережа супермаркетів, яка спеціалізується на продуктах зі Східної Європи та Балкан. Зараз туди масово завозять товари безпосередньо від українських виробників (іноді з адаптованими європейськими наклейками).
Турецькі та арабські лавки (Arap / Türk Market)
Вони є в кожному мегаполісі й працюють зазвичай довше, ніж класичні європейські магазини (іноді навіть у неділю, що для Європи - розкіш).
Пошук у локальних німецьких/французьких мережах
Якщо етнічних магазинів поруч немає, доводиться вчити локальні назви у звичайних супермаркетах: