На мапі Закарпаття є місце, куди не веде жодна нормальна дорога, а листи привозить пересувна пошта. Це Бегендяцька Пастіль - маленьке гірське село в Ужгородському районі. У ньому нема власної сільради, інтернет з’являється уривками, але люди тут живуть, ростять дітей і не уявляють життя без своїх гір.
Що відомо про село Бегендяцька Пастіль, де воно знаходиться і як там живуть люди, розповідає РБК-Україна.
Бегендяцька Пастіль лежить високо серед карпатських пагорбів, за кілька десятків кілометрів від Великого Березного.
Формально це частина Великоберезнянської територіальної громади Ужгородського району, але місцеві кажуть, що дістатися сюди - це вже пригода.
Дороги там майже нема, а та, що є - кам'яниста, після дощів її розмиває, а взимку село може бути відрізане на тижні. Саме тому тут особливо цінують спокій і витримку. Місцеві звикли розраховувати лише на себе.
Колись це було процвітаюче село, з власною школою, магазином та кнайпою. Зараз - бездоріжжя, відтік населення та абсолютна тиша.
Вперше це село згадується в 1602 році й така цікава назва має неоднозначне походження: Begengyát і вважається особистим ім'ям, а Pásztély походить від слов'янської назви - пастух.
Село Бегендяцька Пастіль знаходиться високо в горах (кадр з відео)
Попри те, що Бегендяцька Пастіль не має власної сільради, життя тут не завмерло. Є початкова школа-філія Великоберезнянського ліцею, де навчаються діти з навколишніх хат. Школа маленька, але тримається - поки є учні, є і село.
Пошту сюди привозить пересувне відділення Укрпошти - іноді раз на тиждень. Листи й посилки залишають просто у сільській хаті, яку всі знають як "у Ганни пошта".
За офіційними даними, у Бегендяцькій Пастілі мешкає близько 190 осіб. Це - кілька десятків дворів, що губляться серед гір і смерек.
А ще у селі є дерев'яна будівля храму святого архангела Михайла, з двома дзвонами та забезпечену усіма образами. Вперше ця церква згадується ще у 1751 році. Є свій прогулянковий маршрут і озеро Брештаново.
У Бегендяцькій Пастолі є будинки на продаж, а є й нові, де живе молодь (кадр з відео)
Більшість місцевих живуть з господарства. Тут тримають худобу, садять картоплю, збирають гриби і ягоди.
Інтернет ловить лише місцями, мобільний зв’язок - теж не завжди. Але селяни не скаржаться:
"У нас тиша, чисте повітря і вода з криниці - що ще треба?" - кажуть вони в одному з інтерв'ю місцевим журналістам.
Центром місцевої культури стала бібліотека, де змалечку вчать любити книги та намагаються дати доступ до нового усім - від малих до старих. У бібліотеці є свій ляльковий театр і щороку проводяться вистави з дітьми до зустрічі Святого Миколая.
Громада докладає зусиль, щоб були збережені традиції, і при цьому був розвиток, адже в селі є молодь. Як каже одна з найстаріших жительок цього села, справжнє багатство - це "діти, внуки, правнуки".
Село, якого багато років навіть не було на карті (Кадр з відео)
Тут не працює міська логіка. Якщо десь у місті ранок починається з кави та новин, то в Бегендяцькій Пастілі день стартує з дров і корови. Вечори проводять у родинному колі, а сусіди завжди знають, хто захворів чи кому потрібна допомога.
Бегендяцька Пастіль - відоме село, але саме тим, що його немає на старих географічних картах. З'ясувалося, що це явище суто адміністративне.
Місцеві кажуть, що на старих картах раніше були тільки ті населені пункти, де була сільрада. А в Бегендяцькій Пастілі її ніколи не було, є тільки у сусідньому селі.
Для туристів це місце може здатися суворим, але в ньому є щирість і первісна краса Карпат.
Саме такі села нагадують, що справжня Україна - не лише у великих містах, а й у цих малих точках на карті, де живе пам'ять, тиша й любов до землі.
Вас може це зацікавити:
Під час написання матеріалу були використані такі джерела: Голос Карпат, відео про село "В кінці світу. Бегендяцька Пастіль" на YouTube, поштові та демографічні дані.