Руїни і легенди: чим вражає палац Лянцкоронських на Львівщині

Від замку до палацу

У 1631 році земельний суддя Станіслав Жевуський одружився з Анною, її дідо був першим власником Роздолу, все перейшло йому, як придане. Станіслав Жевуський побудував у Роздолі свою літню резиденцію, від неї залишився тільки флігель.

Близько 1740 року коштом дідича Міхала Юзефа Жевуського в Роздолі збудували новий мурований палац, який він назвав Франкопіль на честь своєї другої дружини Францішки з Цетнерів. 

Палац збудували у стилі французького ренесансу. Це витончений монумент історії створили під керівництвом Міхала Жевуського, дідича Роздолу. Парк, що обіймає палац, є складовою природно-заповідного фонду України. Важливість збереження цього культурного діаманта вимагає ретельного догляду.

Жевуський розводив тарантованих коней, це коні в білі яблука, які використовувалися для парадної їзди. А браковані коні реалізовували досить непогано.

В Угорщині досі цю породу називають "роздільськими". А ще цікавий факт про Розділ: тут брали мито за переплав на Дністер, зі зміною кордонів стали плавати в Одесу, перше подібне судноплавство до Одеси та зворотнім шляхом датується 1804 роком. Похований Жевуський зі своєю дружиною Францішкою у костелі Кармелітів.

Після власників Жевуських маєток перейшов у власність родини Лянцкоронських, які володіли ним до 1939 року.

Кароль Лянцкоронський був 5-м у списку власників значних статків Польщі.

У Розділ Кароль Лянцкоронський та його родина навідувалися на пів року, та завжди свій день народження святкував саме тут. Мав трьох дітей, син - Антоні від другого шлюбу, та дві доньки Кароліну та Аделаїду від третього. Після смерті Розділ та Ягільниця перейшли сину, а Комарно дочкам.

Палац Лянцкоронських (фото: facebook.com/RozdilPalaceProject)

Архітектурна перлина на узбіччі історії

Підбором античних скульптур та предметів мистецтва займався Кароль Лянцкоронський, що збагатив інтер'єр будівлі. Подорожі та колекціонування надали палацу унікального характеру.

Серед його колекції були картини Рембрандта, і багатьох італійських художників - загалом понад 500 експонатів, які зараз  можна переглянути в польських музеях та закладах культури, в т.ч. у Королівському замку та Національному музеї у Варшаві, у Королівському замку у Вавелі та в бібліотеці Ягеллонській.

Кароль Лянцкоронський підтримував зв’язки з багатьма митцями.  Так, під час освіти він проводив час в Парижі та Лондоні й познайомився з відомим скульптором Огюстом Роденом. Їх зустріч відбулася у Парижі, і те, що вони справді зустрічалися, свідчить адресований йому квиток митця з приміткою: "Mes meilleurs souvenirs" ("Мої найкращі спогади").

Окрім цього, Кароль Ланцкоронський підтримував широкі контакти з іншими митцями – він дружив з відомим німецьким скульптором Каспаром Цумбушем. Монументи, створені Цумбушем у Відні та Мюнхені, добре поєднувалися з пишною та еклектичною, перенасиченою декором архітектурою Німеччини та Австро-Угорщини. Кароль підтримував митців матеріально, протегував, купував їхні роботи.

Ще один геній в переліку причетних до палацу - швейцарський художник Арнольд Беклін, який малював пейзажі, алегоричні та міфологічні картини, іноді портрети, з яким Лянцкоронський підтримував зв’язки. Картини Бекліна виставлені в десятках музеях світу, до прикладу, його роботи має Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Філадельфії, Національна галерея, Державна галерея мистецтв (Штутгарт) й багато інших.

Видатний художник Генрик Родаковський часто був гостем у маєтку Лянцкоронських у Роздолі, де вони з господарем довго дискутували про мистецтво, переглядаючи світлини зі знаменитої роздільської фототеки. Роботи Родаковського виставлені в польських музеях, а також у Версальському палаці.

Часто Лянцкоронський відвідував віденський будинок художника Казімєжа Похвальського, професора Академії красних мистецтв у Відні, який був відомий насамперед своїми портретами.

Над одним із проєктів перебудови працював львівський архітектор Юліан Октавіан Захаревич. Він узяв за зразок королівські палаци долини Луари й звів будівлю у стилі неоренесансу.

Наприкінці XIX століття у палаці вже був власний водогін. Згодом з'явилося електричне освітлення виробництва німецької компанії Siemens&Halske, телефон та інші технічні новинки.

Навколо посадили парк площею понад сім гектарів. Відомо, що його почали закладати ще на початку ХVІІІ століття.

За Кароля Лянцкоронського парк поповнився рідкісними екзотичними рослинами: це метасеквоя китайська, ґінкґо дволопатеве, багряник японський, сосни Веймута, рідкісні сорти дуба звичайного.

На території парку були чотири оранжереї, де вирощували екзотичні рослини. Зважаючи на сферу особистих інтересів, граф за власні кошти споряджав археологічні експедиції в Туреччину і Грецію. І особисто брав у них участь.

Після експедиції 1884 року він прикрасив маєток в Роздолі колекцією античних скульптур. Там же зберігав велике зібрання картин епохи Ренесансу, старовинних меблів, східних килимів і західних гобеленів, зброї, порцеляни.

У палаці зберігалися 120 000 фотографій із зображеннями, мабуть, усіх творів епохи Відродження. Це були знімки, зроблені в музеях та приватних колекціях по всьому світу. Дехто вважає, що за цими знімками можна було б прослідкувати, які твори мистецтва назавжди втрачені. Ще одну перебудову палац пережив на початку ХХ століття. У 1904 році цим займався французький архітектор Шарль Баужу.

Проте XX століття не пощадило маєтку. У 1914 році палац був пограбований - зникла частина бібліотеки та деякі цінні речі. Напередодні Другої світової війни Антоні Лянцкоронський вивіз найцінніші речі до віденського палацу. Частина колекції була передана Польській науковій бібліотеці у Кракові.

Палац Лянцкоронських (фото: facebook.com/RozdilPalaceProject)

Варто зазначити, що на той час у палаці розміщувалася одна з найбільших бібліотек - понад 50 000 томів, і деякі були датовані ще XVI століттям.

Після Другої світової війни більшість цінностей вивезли за межі сучасної України. Частина колекції опинилася в Ермітажі, інше - розійшлося по музеях.

Більша частина документів родини Лянцкоронських зберігається в Центральному державному історичному архіві Львова. У самому палаці залишилося лише дві античні статуї.

Після війни тут були й школа, і дитбудинок, і санаторій. Інтер'єри зникли, парк занепав, а палац поступово перетворився на руїну.

Палац Лянцкоронських (фото: facebook.com/RozdilPalaceProject)

Легенди та привиди

Палац має багато легенд, які тягнуться ще з XVII століття. Ходять перекази про привидів, що нібито досі блукають у залах, де колись звучали музика та сміх. 

Легенди палацу пов'язані з… коханням та деревами. Під час перебудови палацу, у Казімєжа Жевуського, який на той момент був одружений з Людвікою Пелагеєю Потоцькою, стався роман з Ізабеллою Флемінг Чорторийською, яка теж була заміжня. Ізабелла постачала для палацу екзотичні дерева для оранжереї.

Красуня Ізабелла полонила розум Казімежа і він закохався до нестями й у 1787 році вона народила їх спільну дитину - дівчинку, яку назвали Сесіль Бейдаль. Звісно, Казімеж не міг визнати доньку, і її віддали на виховання у французьку родину.

Під час революції у Франції в 1789 році, Ізабелла та Казімєж вирішили поїхати з країни та опинилися у Польщі. Походження Сесилії було загадкою для всіх протягом багатьох років і факти спливли тільки, коли у 1809 році у неї почався роман з Констанцієм Адамом Чорторийським. Пара навіть вирішила одружитися, але Ізабелла змушена була зізнатися, що Сесілія та Констанцій - зведені брат та сестра.

Сесілія важко пережила цю новину й отримала нервовий зрив. У 1820 році, після смерті Жевуського, вона отримала значну спадщину від свого біологічного батька і стала фінансово незалежною. Спадщина дозволила їй жити у своє задоволення і займатися тим, що вона любить - мистецтвом та літературою.

А дерева, які були висаджені під час початку цієї романтичної історії, досі є у парку.

Ще одна легенда - історія про фігуру "Путто з дельфіном". Її знайшли на прийомі металобрухту, куди здали за 24 гривні. А ця робота була відлита вчителем Леонардо Да Вінчі.

Палац Лянцкоронських (фото: facebook.com/RozdilPalaceProject)

Нове життя серед руїн

Останніми роками палац став осередком волонтерських ініціатив. Тут прибирають територію, рятують залишки декору, організовують фестивалі та екскурсії. Сьогодні він поступово перетворюється на культурний майданчик, який має всі шанси стати новою туристичною зіркою Львівщини.

Чому варто побачити

• Це один із найвиразніших прикладів французького необароко в Україні.
• Тут можна доторкнутися до історії, яка поєднує замкову оборонність і шляхетну елегантність.
• Палац живе завдяки людям, що його рятують, і стає символом відродження культурної спадщини.
• Поїздка в Розділ - це зустріч не лише з архітектурою, а й із духом часу, який не зламали ані війни, ані занепад.