Розлив Десни без туристів. Мезинський національний парк продовжує роботу під час війни

Мезинський національний природний парк на Чернігівщині до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну був популярною туристичною локацією.

Пік прибуттів гостей тут наставав наприкінці квітня та у травні. В цей період майже щороку тут відбувався розлив Десни - річка подекуди виглядає як справжнє море із зеленими острівцями дерев. У деяких місцях вода тягнеться аж до самого горизонту. Цього року розлив був рекордним, але через війну насолодитися мальовничими пейзажами туристи так і не змогли.

Про те, як живе парк зараз та як переживали бойові дії на Чернігівщині у березні, TRAVEL РБК-Україна розповіла Лариса Подоляко – заступниця начальника відділу еколого-освітньої роботи та рекреації Мезинського національного природного парку. Щороку, до того як почалася війна, вона проводила екскурсії заповідними локаціями.

Дефіцит пального і зростання цін. Тривалість турів збільшилася удвічі

Через війну та всі труднощі, які через неї виникли, туристів та бажаючих відвідати парк зараз немає, каже пані Лариса.

"Раніше ми роками співпрацювали із туроператорами з Києва, Шостки, Чернігова. Але зараз ніхто екскурсії не запитує і ніхто не їде. Причина – всім зрозуміла. По-перше, подорож із Чернігова до нас з відстанню у 150 кілометрів стало складним через порушення зв'язків і логістики, зіпсоване дорожнє покриття, зруйновані мости. По-друге, це не кожному стає по кишені, враховуючи дефіцит пального та ціну на нього", - пояснює вона.

Фото: Озеро Підкова у Мезинському нацпарку (wikipedia.org)

До того ж, збільшується тривалість можливих турів до Мезинського нацпарку. Раніше було багато одноденних. Але зараз, щоб подивитися основні місця, потрібно розтягувати поїздку на два дні.

"За одну добу ми б не встигли побачити природну красу, архітектуру, музеї. Територія парку досить велика – 31 тисяча гектарів. І тут багато цікавих об'єктів – природних та історичних. Зокрема, всесвітньо відома Мезинська стоянка – найвідоміша стоянка палеолітичної доби", - розповідає Лариса про унікальність національного парку.

Село Мезин у складі парку розташоване на березі Десни за 47 кілометрів від районного центру - Коропа. На території села у 1908 році виявили поселення кроманьйонців доби пізнього палеоліту. Тут знайшли залишки жител, які споруджували з кісток мамонтів.

Мезинська стоянка — одна з найбільш визначних пам'яток археології пізнього палеоліту не лише України та Європи, а й світу. Її вік нараховує майже 20 тисяч років. Дослідження цього місця дозволили відкрити нову для науки історичну культуру кроманьйонців європеоїдного типу, які населяли ці території.

Фото: Архітектурні споруди парку (wikipedia.org)

"Надзвичайну цінність мають знахідки творів найдавнішого мистецтва — орнаментовані статуетки з бивня мамонта, фігурки тварин, меандрові браслети, цілий набір музичних інструментів з кісток тварин, розфарбованих червоною вохрою.

Нині на місці стоянки діє археологічний музей. Багато пам'яток різних епох та археологічних культур збереглося у селах Бужанка, Курилівка, Свердловка, Радичів, Черешеньки", - йдеться у описі археологічних об'єктів парку.

Фото: Колишній клуб у Мезині (wikipedia.org)

Фото: "Мезинська Швейцарія", маєток (wikipedia.org)

Рекордний розлив. "Якби не війна, туристи були б стовідсотково"

Розлив Десни – відоме явище, яке щороку приваблює до Мезинського парку багато туристів. Це єдина велика рівнинна річка України, яка зберігає свій природний гідрорежим завдяки тому, що на ній немає гребель та водосховищ.

Регулярне затоплення заливних луків важливе для збереження природної деснянської екосистеми, скотарства з випасом худоби та сінокосами, а також і для туризму.

Більшість туроператорів прив'язують свої тури історичними Сіверськими землями вздовж Десни саме до весняного водопілля, коли природа Придесення набуває найвиразнішого вигляду.

Фото: Розлив Десни у парку (wikipedia.org)

"Цього року, якби не сталося війни, багато туристів у нас було б стовідсотково. Бо Десна порадувала нас просто неймовірним розливом – мабуть, одна з найбільших повеней за останні дев'ять років. В деяких місцях цьогорічний розлив навіть перевершив повінь 2013 року. Тому дійсно було на що подивитися! На жаль, війна внесла свої корективи, і гостей у нас не було", - розповідає співробітниця парку.

Гостей немає, але в парку приводять до ладу оглядові майданчики

Навіть у розпал війни парк не припиняв роботу і зараз працює у звичному режимі. Всі підрозділи, включаючи відділ державної охорони, виконують поставлені на них задачі.

"Зокрема, інспектуємо і патрулюємо території. Недавно був період нересту – треба було контролювати, як виконується заборона ловлі риби на Десні. Зараз ще триває заборона риболовлі на озерах. Це так званий період тиші. У нас жодного дня відпочинку не було. Попри війну, завжди є ті, хто хоче ловити рибу, коли це робити забороняється. Були спроби незаконних рубок дерев. Таке було в усі часи, і з цим потрібно боротися", - каже Лариса Подоляко.

Фото: Мезинський парк, Атлея лікарська (wikipedia.org)

У Мезинському національному природному парку працюють і науковці – проводять полові виходи, дослідження.

"Рекреації немає, туристів немає. Але ми все одно турбуємося про наші оглядові майданчики. Підтримуємо наші бесідки у належному стані. Через те, що школи були закриті, відділ екоосвіти працював з дітьми онлайн. Підключили Чернігівський ліцей для обдарованої молоді – проводили з ними заняття. Вивчали первоцвіти. У природу вийти не могли, доводилося робити це у формі презентацій та лекцій", - згадує вона.

В перші тижні війни виживали завдяки старим запасам їжі

На питання про те, якими для працівників парку були перші дні війни, пані Лариса відповідає – "Все як у всіх. Страшно".

Фото: Краєвиди парку восени (wikipedia.org)

"Ніхто спершу не знав, що відбувається. Було дуже страшно. Незрозуміло, що чекає. По трасі Чернігів-Новгород-Сіверський постійно рухалася ворожа військова техніка. Але ми навіть не збиралися зупиняти роботу. На щастя, військових дій на території парку не було, територію не захоплювали. Але ми по суті були ізольовані. Магазини були пусті, купити харчі не було де", - згадує Лариса Подоляко.

До території парку входить 17 населених пунктів, всі з них - села. Мешканці виживали за рахунок старих запасів харчів.

"Коли не було їжі, то шукали старі запаси – у когось було м'ясо, у інших - яйця, консервація. Весь час хвилювалися і сподівалися, що все налагодиться. І, звісно, віримо у це зараз", – каже вона.

Нагадаємо, ми писали, що таке національні парки та чому їх рідко відвідують туристи.