Віддалене місце у Тихому океані, де не бувають туристи
Мандрівник Вадим Івлєв продовжує розповідати про незвичні та віддалені місця, де йому вдалося побувати. Цього разу пропонуємо почитати про те, як він відвідав Саво - острів в Тихому океані в складі архіпелагу Соломонові острови.
Місце цікаве тим, що тут знаходиться діючий вулкан з подвійним кратером. Вивергався вулкан востаннє у 19 сторіччі: тоді це призвело до серйозних втрат. Острів багатий на гейзери й гарячі води. Місцеві вулканічні ґрунти облюбували курки: вони закопують в нього яйця, з яких пташенята з'являються на світ приблизно за 8-9 тижнів.
Вулкан з гарячими отруйними газами й дно з уламками затонулих кораблів
Нарешті це була остання зупинка. Можна повертатися додому. Меланезієць Сем, широко усміхаючись, витирає об шорти руку й простягає мені на прощання. Я тисну її й кажу: "Тенкю тумас".
Ми зіштовхуємо його човен у воду, і його ніс високо підстрибує на хвилі. Сем спритно стрибає у човен і спрямовує його в бік далекого сірого горба в океані. Це маленький острів, що зливається з обрієм у мареві спекотного полудня. Морська хвиля в мить стирає сліди на чорному вулканічному піску.
Фото: Острів Саво - це вулкан. Востаннє виверження сталося в 1847 році й знищило все живе на острові (Вадим Івлєв)
Я сідаю на вогкий стовбур пальми, що лежить поруч, і шукаю олівець, щоб записати поки ще свіжі спогади. У порожньому рюкзаку рука намацує складаний ніж, зубну щітку і товстий зошит, списаний репортажами.
Відкриваю його й читаю перший запис: "Мандрівка на тропічний острів вважається вінцем досягнень, нагородою, успішним завершенням напруженої праці, але іноді із прибуттям на острів праця тільки починається. Коли бачиш на небі Південний Хрест, то розумієш, що ти в незвичайному місці".
Перегортаю сторінки й натикаюся на таке: "Тропіки - свято очей. Варто тільки поглянути у високе синє небо з білими хмарами. А колір тутешнього моря світліший за небо! Вода біля берега з блискучим кораловим піском прозора, як скло. На відстані вода стає бірюзового кольору. Але море знову змінює колір і світлішає на мілині.
Фото: Ми одразу вирушили в похід на вершину вулкана, через бурхливу гірську річку, оточену дикими джунглями (Вадим Івлєв)
Далі, аж до рифа і після нього, воно синє, але все одно світліше за небо. Якщо довго спостерігати, нерідко буває, що дочекаєшся тропічної зливи - тоді море стає яскраво смарагдовим. А які різнокольорові живі корали! А тропічні рифові рибки! Наприклад, моя улюблена - риба-метелик жовта довгоноса. За кольором і розміром вона схожа на жовту картку футбольного судді. Правда, у "картки" є тонка чорна паличка - це ніс або рот риби, яким вона гризе корал".
А ось передостанній запис: "Я вважаю, що складно спіймати щастя, якщо не уявляти собі, що воно настане в такий-то день у такому-то місці. Щоб знати місце й час, потрібно чітко поставити мету.
Потім, відчуваючи хвилювання, здолавши небезпеку, необхідно вчасно себе туди доставити. На жаль, досягнута мета зазвичай щастя не приносить, а тільки задоволення, а частіше просто спокій. Деякий час насолоджуєшся ним, потім сплячка набридає й починається новий цикл - пошук шляху за межі звіданого".
Фото: Струмок з озера з киплячою водою. Озеро містить концентровану кислоту - досить сильну, щоб розчиняти тканину, роз'їдати метал і викликати проблеми з диханням (Вадим Івлєв)
Острів-вулкан, що вивергається раз на кількасот років
У зошиті залишилася ще одна чиста сторінка. Нашвидкуруч записую: "За 35 км від Хоніари, столиці Соломонових Островів, розташований острів Саво. Він майже круглої форми, розміром 6 на 7 кілометрів. Щоб туди дістатися, потрібно найняти моторний човен. Дорогою до острова, поруч із човном, можна побачити зграї летючих риб (лат. Exocoetidae).
Їх політ справляє незабутнє враження: срібні, завдовжки 20–30 см, з великими крилами, вони летять кілька десятків метрів і перебувають у повітрі 20–30 секунд! Чим ближче до острова, тим помітніше, що це вулкан конічної форми з крутими схилами.
Його вершина розташована на висоті 485 метрів над рівнем моря. Востаннє виверження сталося в 1847 році й було настільки сильним, що знищило все живе на острові. Припускають, що цей вулкан вивергається кожні 100–300 років.
Озера з небезпечною киплячою водою
Тільки-но ми дісталися острова, одразу вирушили в похід на вершину вулкана, щоб оглянути гейзери, які постійно вивергають у повітря окріп.
Ми деремося вгору величезними слизькими каменями, через бурхливу гірську річку, оточену дикими джунглями, і нарешті дістаємося озер з киплячою водою.
Фото: Жар киплячих джерел і клуби пари, насиченої отруйними сірчаними випарами, роблять подальше просування небезпечним (Вадим Івлєв)
Вона містить концентровану кислоту - досить сильну, щоб розчиняти тканину, роз'їдати метал і викликати проблеми з диханням. У таких місцях потрібні захисні рукавички та протигази.
Навколо кислотних озер кратера є розсипи каменів жовтого кольору: це сірка. Тут важко дихати - отруйні клуби непомітно підіймаються з тріщин у скелях, тож навколо нас хмари. Але це не просто водяний пар. Це гази, небезпечні для людини: сірководень та діоксид сірки. Вони настільки концентровані, що обпалюють очі й горло та роз'їдають деталі фотокамери. Під їх впливом відчуваємо слабкість і запаморочення.
Жар киплячих джерел і клуби пари, насиченої отруйними сірчаними випарами, роблять подальше просування небезпечним. Після Чилі та Коста-Ріки ми вже знаємо, що таке вулканічна активність, і нам добре відомо, що головна причина загибелі необережних туристів - отруєння вулканічними випарами. У хмарі густої пари неможливо робити світлини, тож ми вирішуємо спускатися.
Ще одна унікальна локація - "яєчне місто"
Сходження та спуск, які за планом мали тривати кілька годин, ми здолали за годину. Наш провідник геть не очікував такої прудкості від "млявих та розніжених" європейців.
Фото: 21 липня – свято села Пануелі (Вадим Івлєв)
Цього дня нам постійно усміхається удача. По-перше, нам вдалося побачити дивовижне місце, яке робить цей маленький острів загальновідомим. Це "яєчне поле" - щось на кшталт ферми з виробництва яєць, але в умовах дикої природи.
Тут відкладають яйця чорні птахи розміром з маленьку індичку - меланезійські мегаподи (лат. Megapodius eremita). Опікуються "яєчним полем" винятково чоловіки села Пануелі. Вони вже від народження знають, що якщо знайти гарну незайману галявину біля берега океану, а потім старанно розпушити пісок і дрібну гальку, то з часом з'являться птахи й стануть відкладати яйця в теплий пісок.
Залишається обережно вирити руками яму завглибшки один метр і на дотик знайти яйце, дуже схоже на качине. "Врожай" збирають двічі на день. З двох яєць можна приготувати королівську яєчню. Місцеві чоловіки переконані, що жодна жінка не повинна бачити "яєчне місто".
Фото: Місцева молодь бере активну участь у святі (Вадим Івлєв)
Так само сюди не пускають дітей. Коли ми поверталися з острова, наш провідник віз у столицю красиві плетені кошики з яйцями мегаподів. Як ми зрозуміли, вони призначалися або колишньому прем'єр-міністру, або чинному депутату.
Плавання серед зграї дельфінів
Ще одне незабутнє враження - плавання серед зграї дельфінів. Місцеві дельфіни здебільшого належать до виду афаліна індійська (лат. TursiopsTursiops aduncus) й іноді важать близько 300 кг і мають довжину 4 метри. Море, де ми вели спостереження, було завглибшки 200 метрів, але дельфіни можуть пірнати ще глибше.
Знайомство з ними в їхньому природному середовищі потребує сміливості й чудової фізичної форми. У човні нас було п'ятеро разом із провідником.
Нам запропонували вдягнути маски й дихальні трубки, і по одному ми стрибнули за борт моторного човна. Коли настала моя черга, я вистрибнув і міцно схопився за прив'язану до човна мотузку. Ішов час, під ногами була чорна безодня, яка здавалася геть порожньою.
Фото: Нові знайомства (Вадим Івлєв)
У цю мить несподівано із темряви вилетіли дельфіни. Вони помітили мене і зацікавилися: пронеслися як випущені по човну ракети, а потім віялом розлетілися в усі боки. Так було кілька разів, коли раптом уся велика зграя почала стрімко віддалятися. Місцевий хлопчина в човні різко увімкнув мотор і рвонув уперед, намагаючись їх наздогнати. Через кілька хвилин човен вже кружляв навколо зграї.
Весь цей час я бовтався на мотузці за човном й занурював голову під воду, щоб спостерігати за діями дельфінів. Під ногами була шалена глибина. До того ж потрібно було ні за що не відпустити мотузку - не лише через хвилі й течію, а й через реальну небезпеку потрапити під гвинт.
Після першої спроби всі інші відмовилися від подальших спроб, але мені вдалося протриматися ще кілька разів, ганяючись за зграєю. Правда, потім я за це поплатився - на лікті руки, якою я щосили тримав мотузку, утворилася пухлина розміром із тенісний м’яч.
Кораблі та літаки, поховані на дні моря
Ентузіастам рек-дайвінгу (дайвінгу на місцях аварій - ред.) нагадаю, що на дні навколо острова збереглася велика кількість уламків потоплених тут кількох десятків кораблів і літаків. Саме через це протока між Саво та сусіднім островом Гуадалканал отримала гірку назву "Залізне дно".
Фото: Плетений кошик з яйцями мегаподів (Вадим Івлєв)
Найбільш сумнозвісна битва, що відбулася біля острова 8–9 серпня 1942 року, має назву Саво. Цей бій також вважають найгіршою поразкою в історії ВМС США - він став першим з п'яти кровопролитних боїв у цьому місці. Для військових моряків води біля острова Саво вважаються священними: тут кораблі суворо дотримуються тиші, віддаючи данину пам'яті загиблим.
Пропонуємо також почитати розповідь Вадима Івлєва про мандрівку на таємничий острів Руруту.
Крім того, мандрівник також розповідав, як відвідав безлюдний кораловий атол - незвичне місце у Тихому океані.