В цих країнах світу українців майже немає: де вони знаходяться і чому так сталося
Албанія
Хоча Албанія розташована на півдні Європи, має вихід до двох морів і неймовірну природу, кількість українців тут вимірюється не тисячами, а сотнями (офіційно зареєстровано трохи більше 400 осіб із тимчасовим прихистком).
Чому так склалося:
- Країна радо відкрила кордони, проте запропонувати суттєву фінансову чи соціальну допомогу, як це роблять Німеччина чи Австрія, албанська економіка просто не спроможна.
- Більшість українців використовували Албанію як транзитний хаб або ж приїжджали сюди суто на теплий сезон за власний кошт. Жити тут на постійній основі без віддаленої роботи фінансово дуже складно.
Ісландія
Далекий острів гейзерів та вулканів прийняв лише близько 2 000 - 2 500 українців. Для порівняння, це населення одного невеликого українського села, розсіяне по всій території крижаної країни.
Чому так склалося:
- По-перше, логістика. Дістатися Ісландії складно й дорого. По-друге, критична криза житла - орендувати куток у Рейк'явіку є тим ще квестом із шаленими цінами.
- Додайте до цього суворий субарктичний клімат з довгими полярними ночами та специфічну ісландську мову, яку майже неможливо вивчити "на льоту".
Японія
Країна Сонця, що сходить, яка історично ніколи не приймала біженців, зробила унікальний виняток для України. Проте за всі роки війни туди евакуювалися трохи більше 2 300 українців.
Чому так склалося:
- Японія дала статус "евакуйованих осіб" (evacuees), а не класичних біженців, оскільки її законодавство в цьому плані вкрай суворе. Але головний бар’єр - це мова та менталітет.
- Робота в Японії вимагає ідеального знання ієрогліфів та специфічного ділового етикету. Для більшості європейців Японія так і залишається прекрасним, але чужим "іншим всесвітом", де надзвичайно важко асимілюватися.
Чилі та Аргентина
Південна Америка ніколи не була популярним напрямком для української еміграції останньої хвилі. У Чилі кількість українських переселенців після 2022 року не перевищує кількох сотень людей, а в Аргентині більшість з кількох тисяч українців - це нащадки ще перших хвиль переселенців кінця XIX - початку XX століття.
Чому так склалося:
- Величезна відстань та вартість авіаквитків відсікають 99% охочих. Окрім того, латиноамериканський ринок праці дуже нестабільний, країни часто страждають від інфляції, а мовний бар'єр (іспанська мова) та відсутність державних програм підтримки для іноземців роблять переїзд туди авантюрою для відчайдухів.
Нова Зеландія
Ця острівна держава асоціюється з безпекою та неймовірними краєвидами "Володаря перснів". Проте за програмою Special Ukraine Visa країна видала лише близько 1 500 віз, а реально скористалися ними ще менше людей.
Чому так склалося:
- Нова Зеландія ввела дуже жорсткі обмеження: отримати візу могли лише ті українці, які вже мають близьких родичів серед громадян або резидентів Нової Зеландії, готових виступити фінансовими спонсорами. Без такого "якоря" потрапити туди легально під час війни було практично неможливо.
Мальта
На Мальті зареєстровано трохи більше 1 500 українців з тимчасовим захистом. На тлі мільйонної Польщі це крапля в морі.
Чому так склалося:
- Мальта - найменша за площею країна ЄС з неймовірною густотою населення. Тут просто фізично немає де розселяти людей.
- Оренда житла коштує дорого, робочих місць поза сферою туризму та онлайн-гемблінгу небагато, а крихітні розміри острова швидко починають викликати у приїжджих відчуття "ізоляції у замкненому просторі".
Чому українці оминають деякі країни?
Логістичний тупик. Чим далі країна від кордонів України і чим складніший туди шлях (кілька літаків, візові дозволи), тим менше шансів, що туди поїде мама з дитиною чи літні люди.
Відсутність "соціалки". Більшість українців за кордоном змушені винаймати житло та утримувати родини. Без стартової допомоги від держави адаптуватися у дорогій країні без знання мови неможливо.
Мовний та культурний бар'єри. Опанувати польську, словацьку чи навіть англійську на базовому рівні значно простіше, ніж заговорити ісландською, японською чи китайською.