Антарктика: підступний лід та хвилюючі таємниці далеких островів

Чим унікальні Південні Оркнейські острови

Автор цього блогу, мандрівник і радіоаматор Вадим Івлєв, цього року став єдиним українцем у складі міжнародної наукової експедиції в Антарктику на безлюдний острів Сігні, що знаходиться в архіпелазі Південні Оркнейські острови та оточений крижаними водами Атлантичного океану. Експедиція тривала з 11 лютого до 14 березня. Крім учасника від України, в ній взяли участь 14 дослідників з 6 країн: Німеччини, США, Швейцарії, Австралії, Угорщини.

Парад Айсбергів

З давньогрецької мови слово "горизонт" перекладається як "той, що обмежує". Мій горизонт відсувають мої подорожі. Можна подорожувати, просто дивлячись на мапу. Але карта не передає й малої частини того, що є на Землі. Можна подорожувати у мріях, але рішучість зіткнутися з реальними труднощами, небезпекою і пригодами, що очікують на шляху, перетворюють мрійника у мандрівника.

У цьому місці ми підійшли впритул до того, що мені здається по-справжньому захоплюючим. Я хочу розповісти про дивний випадок, який стався зі мною під час експедиції на острів Сігні, Південні Оркнейські острови.

"Тут ми мали опинитися по груди у крижаній воді й стрімко вивантажити кілька тонн спорядження"

Цей острів - рідкісна територія для радіоаматорів, а район становить виняткову цінність для вивчення навколишнього середовища.

Вона пов'язана з великою різноманітністю майже незайманих наземних і прибережних екосистем Морської Антарктики.

Фото: Район становить виняткову цінність для вивчення навколишнього середовища (з особистого архіву)

Підготовка до радіоекспедиції тривала понад рік. Всі розмови тільки й велися про "Waterpipe Beach" або про "Пляж – Водопровідна Труба". Таку дивну назву носить гальковий пляж, вкритий камінням різних розмірів.

Цей відрізок берега був найважливішою метою, майбутнім місцем висадки. Тут ми мали спритним стрибком з надувного човна опинитися по груди у крижаній воді і стрімко вивантажити кілька тонн спорядження.

Зараз я не можу пояснити, чому протягом 14 місяців підготовки я не звернув ані найменшої уваги на інші дивні назви по сусідству – Цвинтарна затока, Цвинтарна бухта, Цвинтарний пагорб номер 1, Цвинтарний пагорб номер 2. Ці похмурі назви є незаперечним свідченням небезпеки, що панує в цих місцях.

В гостях у британських полярників

Прилив енергії й метушня не дозволяли ні на мить відволіктися на вивчення околиць протягом перших півтора тижня після висадки. Нарешті поступово почала давати про себе знати втома, а з нею - і природна цікавість. У той самий момент нас гостинно запросили до себе в гості британські полярники.

Британська сезонна Антарктична База "Сігні" розташована у Заводській бухті, на відстані кілометра від табору. Протягом короткого періоду, з 1920 по 1926 рік, Норвезька китобійна компанія отримала дозвіл на відлов китів в цьому районі та побудувала завод для їх перероблення у місці, де саме і знаходиться База "Сігні" зараз.

Фото: Нас гостинно запросили до себе в гості британські полярники (з особистого архіву)

Китобої використовували два швидкохідні парові судна. Бухта мала зручну якірну стоянку, захищену від айсбергів, плюс - доступ до прісної воді. Вода, що стікає з танучого льодовика, накопичувалася в невеликому озері, з якого насосом подавалася вниз по трубах, на "Водопровідний" пляж, де її набирали у бочки і забирали для себе китобійні судна або човни перевозили на Завод. Іржавий остов насоса і десятки метрів труб залишилися там і донині.

Кажуть, що полярникам доводилося три дні рити могили в льодяній землі

На мисі, неподалік від Бази, знаходиться замерзле кладовище. П'ять складених з каменів могил з дерев'яними хрестами розташовані в ряд. Ще одна могила розташована окремо. Хоч ми і не наближалися до них, але мій погляд чомусь знову і знову повертався до великої колонії пінгвінів Аделі на мисі, а може й до хрестів на могилах. Для мене це було місце, оточене таємницею. Хто були ці люди і як обірвалися їх життя в цьому далекому і негостинному краю?

На шести могилах - лише три імені. Ісландець Джон Джонсон, 65 років, помер на острові у 1926 році, Норвежець Бен Рагнар, 20 років, помер біля острова у 1928 році, швидше за все похований у морі, і британець Роджер Філер, що зірвався з 6-метрової скелі на острові в 1961 році. Інші могили - безіменні.

Хто і як відправляв їх в останню путь? Кажуть, що полярникам іноді доводилося три дні рити могили в льодяній землі. Також кажуть, що сама церемонія похорону в Антарктиці дуже проста, а погода зазвичай у цей день така мерзенна, що тільки посилює загальний смуток.

Фото: Стовпоподібні айсберги мають круті межі і плоский верх (з особистого архіву)

На острові нам довелося жити в наметі. Правило одне: член експедиції повинен бути готовий стійко переносити труднощі. Экспедиціонери-радіоаматори - чудові хлопці. Атмосфера панувала піднесена. А Метт, бувалий капітан новозеландського експедиційного корабля "BRAVEHEART" і його команда, демонстрували чудеса оптимізму і винахідливості.

Але важка фізична праця і холод робили свою справу. Так що після зміни, тремтячи від холоду, втомлена людина залазить у свій полярний спальний мішок. Попередньо одягає на себе все, що було в рюкзаку, занурюється в сон, ніби стрімко падає завіса. Шум від чотирьох бензинових генераторів, які ревуть у кроці від намету, вже уявляється просто криком птахів і плескотом хвиль. І бачиться голий чорний Цвинтарний мис.

Раптом з'являються тонкі хмарки, що стали людьми в білих одежах. Очі закриті, обличчя - білі, повернені на бік, як на старій фотографії, а руки висять нерухомо. Подих холодного, як лід повітря, що проникає в саму середину, глибоко всередину спального мішка і відразу ж будить. Потрібно вставати, не запізнюйся на зміну!

На айсберги потрібно дивитися з благоговінням, не дихаючи

Вранці встановилася чудова погода. Повністю затих сильний постійний західний вітер. Перестало сніжити. Небо синє. Світить яскраве сонце. Кінець смутку і печалі. Все знову наповнене енергією. Ще вчора втомлені руки стали легкими, як крила. Екстаз. Треба і можна здійснити сходження на вершину.

Фото: Повністю затих сильний постійний західний вітер. Перестало сніжити (з особистого архіву)

Найвища точка острова розташована на висоті 280 метрів над рівнем моря. Легко дихати морозним, гострим повітрям. Милуватися твердим, незайманим снігом і блискучими прожилками слюди на пласких зеленувато-рожевих каменях. Глянеш з гори, – який вид! Навколо - одні льодовики й скелі. Високі та низькі кам'яні пагорби різних форм розбігаються хвилями. Ось вона у всій своїй красі - Протока Норманна, що відокремлює два острови: маленький Сігні й величний Коронейшен.

Навпроти - білосніжна стіна висотою в кілька сотень метрів, стрімкий берег Коронейшен. На тлі бездоганно-дівочої білизни, як на тлі екрану кінозалу, з царською величчю, всі сповнені гідності, поважно, одна за одною, повільно пливуть крижані гори. Кожна з них - неповторна.

Стовпоподібні айсберги мають круті межі та плаский верх. Інші айсберги мають різні форми, куполи та шпилі, іноді висотою до 130 метрів. Вони сяють блакиттю зсередини. Тому їх легко відрізнити на тлі кришталево-білого снігу острова.

Фото: Навколо - одні льодовики і скелі (з особистого архіву)

На айсберги потрібно дивитися з благоговінням, не дихаючи і не моргаючи. Вони цього не люблять. Вони пройшли довгу дорогу. Відколовшись від шельфового льодовика в Морі Уедделла, в тому місці, де народжуються айсберги, вони пливли сюди, ваблені плином, щоб в протоці між островами Сігні та Коронейшен пройти для нас свій урочистий і останній парад. Далі вони вирушать на північ, до екватора.

Вони будуть повільно плисти, застрягли на мілинах, танути, і знову плисти в глибоке, але більш тепле море Скотія. Вони вирушають туди, де зникнуть назавжди. Антарктика - така дика і небезпечна, але така особлива, справжня.

Далі буде.

Також пропонуємо почитати історію Вадима Івлєва про важкодоступні острови, Океанію та Антарктику.